І. Моска у творі "Елементи політичної науки" стверджував, що жоден з напрямків політології не повинен припускати правління мас, бо навіть демократичні системи базуються на демократичній еліті, але в ніякому разі не на простій більшості. В. Парето вивчав проблеми стійкості правлячих еліт та дійшов висновку, що їх склад має поповнюватися особистостями з "елітарними якостями". Тому що часто цього не допускають представники правлячих еліт, зростає вплив і політична сила протилежної сили - контреліти. Та може при підтримці інших соціальних прошарків посісти місце правлячої еліти.
Кожна еліта постійно утримує у центрі уваги питання влади, поширює у суспільстві ту ідеологію, котра її зміцнює. Сутністю будь-якої елітарної доктрини залишається підтримка влади якоюсь еліти або прагнення до влади. Серед сучасних політологічних теорій вчення про політичну роль обраних особистостей, вождів або вузької групи осіб, еліти лишається одним з найбільш поширених. З'явилась навіть "демократична" теорія еліт, згідно із якою у кожній з сфер суспільства управлінські функції виконують різні типи еліт —. політичні, наукові, культурні, військові. Дослідники політичного процесу на Україні вважають, що в нашій державі ще не сформувалась справжня політична еліта, натомість діють та ведуть боротьбу між собою "псевдоеліти".
Вважається, що концепція політичної еліти була реалізована за часів панування фашистської диктатури Італії, а В. Парето мав змогу пересвідчитись у правильності своїх висновків щодо досконалості політичного правління еліти.
Проблему ґенези політичної влади, механізмів її удержання та її здійснення розробляв один з видатних мислителів XX століття, німецький соціальний філософ і політолог Макс Вебер (1864-1920 рр.). Вихідним пунктом його роздумів був пошук причин, за яких сучасні європейські суспільства відрізняються від інших, його політологія явилася, таким чином, продовженням "розуміючої соціології".
Держава, за поясненнями Макса Вебера, є відношенням панування людей над людьми, що спирається на легітимне (законне) насильство. Поняття легітимності у Вебера є сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягти згоди у владних структурах.
Серед причин, що відрізняють суспільства одне від одного, Вебер виділив систему панування та апарат влади. Він був впевнений, що найбільш раціональним засобом здійснення державної влади є бюрократія (дослівно з французької—влада того, хто сидить за столом), що витлумачено та роз'яснено ним особливим чином:
• 1. Службові місця керівного (бюрократичного) апарату не являються особистою власністю тих, хто їх посідає і не можуть бути проданими або переданими у спадщину;
• 2. Весь процес функціонування бюрократичного апарату здійснюється на засадах кругообігу документів;
• 3. Влада і відповідальність кожного бюрократа-функціонера є лише
частиною всієї ієрархії влади. Він має владу не завдяки особистим якостям, а тільки завдячуючи місцю, яке посідає;
4. Засоби, котрі слугують для виконання влади, складають власність
організації, що здійснює владу, а не являються особистою власністю управлінців;
5. Рішення бюрократів спираються на комплекс встановлених норм і правил, котрі самі визначають обов'язки кожного бюрократа, які нагадують корпоративний кодекс поведінки.
На додаток до розробленого типу бюрократичної правлячої організації Вебер визначив і риси-якості окремого функціонера, які є однаковими для всіх і незалежними від індивідуальних особливостей, як правило, усереднені риси типового чиновника.
Заслуга Макса Вебера у політологічному аналізі правлячої бюрократії полягає у тому, що:
— він показав бюрократію як технічно завершений і самодостатній
апарат влади;
• піддав критиці тенденції бюрократії виходити за межі наперед встановлених їй функцій;
• показав відображення у складі бюрократичного апарату соціальної структури суспільства.;
• вказав на зв'язок демократії та бюрократії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть“ на сторінці 3. Приємного читання.
