Гракх Бабьоф (1760 -1797 рр.) - одна з найбільш визначних фігур серед соціалістів європейського Просвітництва, був рішучим прибічником матеріальної та політичної рівності людей у державі. Він вважав, що рівність є першою вимогою людської природи, а причина нерівності - приватна власність, тому його ідеалом стала "народна держава" - суспільство, де не буде ані бідних, ані багатих. Його рекомендація - будувати "народну державу" на армійський зразок, централізовано, з тотальною регламентацією поведінки і нормативним розподілом благ, повним підкоренням людей приписам вищих інстанцій.
Анрі Сен-Симон (1760-1825 рр.) мріяв про суспільство, яке перевищить за станом соціально-політичного розвитку буржуазне, а його метою буде загальний добробут, згода, розквіт особи. Він особисто воював за політичну незалежність Південноамериканських штатів проти Великої Британії у 1783 році. "Соціалістичне" у розумінні Сен-Симона - асоціація всесвітнього масштабу з національними кордонами. Система індустріалізму — "промислова система" передбачала передачу влади високоталановитим особам з видних промисловців, а приватновласницькі відносини суміщались з нею. Державна влада перетворюється на знаряддя організації виробництва та управління речами. Сен-Симон при соціалізмі зберігав окремі форми приватної власності, відмінність соціальних груп, не вбачав протилежності між робітниками та капіталістами, об'єднуючи їх у клас "індустріалів", який, дійсно, значно збільшився на зламі II —III тисячоліть історії.
Шарль Фур'є (1772-1837 рр.) будував свою політологічну систему на Ідеї протиставленні двох світів: світу розбрату, хаосу, честолюбства і жадоби та світу соціальної єдності людей-братів, спільності, гармонії відносин. Буржуазна держава, за термінологією Фур'є, є "спілка пригноблювачів". Він пропонував в книзі "Теорія всесвітньої єдності" утворити виробничі колективи - "фаланги", сітка яких покриє всю країну, а також вважав, що на зміну кризового суспільства повинно прийти нове, гармонійне яку стосунках між людьми, такі у відносинах з природою. Рівність у Фур'є має більшу цінність ніж свобода, а ідеї самоврядування фаланг грішила анархістськими тенденціями заперечення влади центру.
Роберт Оуен (1771-1858 рр.) вбачав у неправильному політичному устрої причини вад сучасних йому буржуазних держав. Для покращення моралі суспільства Оуен пропонував вирішити три завдання:
• 1) змінити за допомогою суспільного виховання егоїстичний характер людини;
• 2) створити кооперацію як форму об'єднання трудівників;
• 3) розкрити місце робітничого руху у перетворенні суспільства.
Оуен власноруч управляв фабрикою впродовж 30 років та досяг значних успіхів у поліпшенні добробуту робітників, однак вважав, що вся суть справи у несправедливому суспільному порядку Шлях до нового суспільства лежав, на його думку, через викоренення експлуатації та справедливу оплату праці. У подальшому він здійснив політично-економічний експеримент і заснував низку комун у Британії та США.
У середині XVII століття демократична лінія світової політологічної думки поширилась з європейського на американський континент. Класичний вираз демократична політологія одержала завдяки життю у політиці та державотворчості великих американців Т. Джефферсона (1743-1826) та Дж. Медісона (1751-1836), вона була закріплена у працях англійського політичного мислителя Й. Бентама (1748-1832), французького мислителя А. де Токвіля (1805-1859), які мають безпосереднє відношення до американської політичної думки.
Попередники "великих американців" Т. Пейн і О.Гамільтон вважали, що держава повинна мати сильну централізовану владу, за допомогою якої тільки й можливо молодій американській федерації реалізувати окреслений самобутній шлях демократичного розвитку. Т.Пейн реалізацію свого політичного ідеалу вбачав у запровадженні широкого народного представництва у органах влади, збереженні приватної власності, а О.Гамільтон виступав за міцну судову владу, бо без неї добрі закони будуть нежиттєздатними.
Томас Джефферсон та Джон Медісон сформулювали цілісну політичну концепцію побудови демократичної держави у Новому Світі. Вона згодом увійшла в основи американського конституційного ладу, як Декларація незалежності США, так і Конституція цієї країни (ухвалені відповідно у 1776 та 1787 рр.). Вони просякнуті ідеєю захисту індивідуальних прав і свобод, розподілу владу на гілки, що врівноважують одна одну. Основною причиною того, що перша у Новому світі писана конституція виявилася такою стабільною, стала продумана система механізмів стримування та противаг концентрації політичної влади у будь-яких руках.
Третій президент США Т. Джефферсон виступив за демократичну виборчу систему і намагався поширити положення про права людини навіть на рабів. Державні структури США було побудовано таким чином, що вони підтримували збалансований механізм функціонування влади народу через його представників у двопалатному парламенті - Сенаті та Конгресі. Хоча в Америці і не було такого яскраво вираженого станового розшарування суспільства як у Європі чи на Сході, використовувались механізми, котрі забезпечували найбільшу стабільність суспільства. Проголошені "великими американцями" Джефферсоном і Медісоном права людини та громадянина на життя, свободу та на прагнення щастя, у тому числі і право народу на „носіння і використання зброї", справили і продовжують справляти великий вплив на демократичний розвиток світу.
Ієремія Бейтам, англійський політичний мислитель ( 1748-1832 рр.) у першій своїй науковій праці "Фрагменти про владу" стисло виклав концепцію утилітаризму, згідно із якою принцип корисності врівноважує різні інтереси громадян, а відносини обопільної вигоди протилежних класів стабілізують суспільство. На досягнення кінцевої мети суспільних перетворень— здобути якомога більшої суми щастя для найбільшої кількості людей - повинно бути спрямовано законодавство, перерозподіл засобів до існування людини, конституції. Він відрізняв природне і політичне суспільства як такі, у котрих політичне встановлює добродійну владу натомість деспотичного правління. На погляд Бентама, який консультував уряди багатьох європейських країн, демократична влада має бути неподільною, а виконавча та судова гілки лише виконувати настанови законодавчої влади.
Концепція політичного утилітаризму продовжилась у політичних настановах прагматизму.
Алексіс де Токвіль (1805-1859 рр.) — французький політичний діяч і мислитель, аристократ за походженням, у праці "Демократія в Америці" показав етнонаціональне і самобутньо неповторне культурне підґрунтя американської демократії, зобразив загрози демократичним порядкам, намагався сформулювати власну концепцію демократії. Успіхи демократії в Америці він пояснив тим, що в Сполучених Штатах все починалось "з нуля", з об'єднання вільних людей, де не було впливу знаті та церкви, там відбулась децентралізація влади, створена система місцевого самоврядування, а суд присяжних привчав народ "до безпосереднього застосування народної влади". Існування інших специфічних демократичних інститутів США він пояснював географічним розташуванням, законами і звичаями, "демократичним" впливом релігії, зокрема, протестантизму. Водночас, він виступав проти тиранії суспільної думки (рос."общественного мнения").
Токвіль не сформулював власної теорії демократизму, а лише талановито висвітлив успіхи демократії в Америці, власноруч спостерігаючи її на місті. Крім того, він продовжив європейську традицію заперечення ролі французької революції як рушійної сили історичного поступу людства. Алексіс спрогнозував зростання впливу США і Роси в світі через економічну силу для першої держави та воєнно-політичну могутність іншої — „силу штиків" у російській імперії.
Противагою до демократичних політичних концепцій стали теорії "правлячих еліт" - концепції надання політичної влади виключно добірній, кращій меншині людей, які мають специфічні цінності і пріоритети, переваги та авторитет.
Фундатором напрямку теорії політичної еліти вважають англійського філософа Томаса Карлейля (1795 — 1881 рр.), відомого працею "Герої, культ героя та героїчне в історії", який стверджував, що всі найважливіші події світової історії були результатом дії виняткових особистостей, в той час, як маси являли собою пасивний елемент, що гальмують суспільний розвиток. Коли тільки маси починають переважати над творчими особистостями, як наприклад, у насильницькій політичній революції, настає занепад країни.
Подібні до цього ідеї розвивав французький соціолог Густав Лебон (1841-1931 рр.), котрий з позицій елітаризму виступав проти поширення ідеї політичної рівності, віщуючи наступ "ери мас" та пов'язаний з нею занепад цивілізації. Згідно із думками Лебона, поведінка особи у натовпі радикально змінюється: його охоплює відчуття неподоланої сили, нетерпимість, втрачається чуття політичної відповідальності. Коли тільки почуття сили натовпу, мітингові пристрасті беруть гору, а не політичні лідери починають вирішувати проблеми великої політики, виникають негативні явища в суспільстві: бунти, революції, стихійні виступи народу і навіть війни.
Італійські соціологи і політологи, представники теорії політичних еліт Вільфредо Парето (1848-1923 рр.), Іаєтано Моска (1858-1941 рр.) вважали, що влада має бути в руках меншості, якщо ж вона переходить з одних рук до інших, то лише від однієї меншості до іншої. Цю правлячу (кращу, добірну, підготовлену) меншість вони називають елітою. В. Парето писав у "Трактаті по загальній соціології", що більшість завжди знаходиться під владою меншини, цей стан може змінитись лише по формі, тобто, не принципово. Причому на зміну старій еліті приходить нова, яка більше здатна до насильства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть“ на сторінці 2. Приємного читання.
