Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

Основи сучасної політології

Кожен історичний період актуалізує ту чи іншу галузь політичного знання в залежності від того, які завдання у даний період ставлять перед собою уряди, який обшир політичного регулювання постає перед владою, лідерами, цілими державами, які справи вважаються найбільш актуальними та складними для політичного врегулювання. Звісно, ці проблеми потребують теоретичного опрацювання: осмислення, тлумачення, знайдення засобів переводу у практичну площину.

XX - XXI століття поставили на порядок денний питання нового світового порядку та геополітичного майбутнього людства. Мається на увазі, що єдність світу стає все більш щільною, а політика "виривається" із-за кордонів держави і намагається врегулювати увесь оточуючий соціально - політичний простір. Нерідко буває так, що проблеми міжнародної політики хвилюють людей більше за суто "внутрішні справи". Для України, яка відзначила 10 років повноцінного функціонування Міністерства закордонних справ, проблеми міжнародної політики стають все більш значущими з огляду на необхідність їх впорядкування, приведення у відповідності до стандартів європейської демократичної держави, визначення вектору міжнародного спрямування своєї політики.

Міжнародна політика в структурі відносин держав

Перше питання лекції звернено до тієї особливої сторони політики народів, яка виникла разом із розумінням важливості вирішення для держав не тільки внутрішніх проблем, а й необхідності регулювати свої відносини з державами, близькими і далекими сусідами. Міжнародна політика, на наш погляд, зароджувалась паралельно з намаганнями рабовласницьких держав вирішування питання взаємовідносин між собою збройною силою. Перші міжнародні Амфіктіонові угоди стали свідченням на користь вибору політичного врегулювання зовнішніх справ. Згідно Страбону, у найдревнішу Дельфійсько - фермопільську амфіктонію спочатку входило 12 грецьких полісів, які двічі на рік посилали своїх представників на загальні збори (пілею), де вирішувались складні суперечливі релігійно-політичні питання, приймались відповідні закони і постанови. Так, за свідченням Фукідіда, представниками полісів було прийнято постанову, яка забороняла встановлення постійних пам'ятників, що присвячувались героям минулих війн, з метою пропаганди років мирного співіснування.

Як ми встановили у лекції, присвяченій політиці як соціально-історичному феномену регуляції суспільного буття, остання поділяється на внутрішню, зовнішню, регіональну та світову.

Найбільш загальним визначенням міжнародної (зовнішньої) політики є таке: зовнішня політика - це загальнодержавний курс суспільства у міжнародних справах, який регулює взаємини з іншими державами і міжнародними інституціями, що проводиться державами у відповідності із принципами, нормами, потребами і цілями зовнішньої політики}

Теоретична сторона сучасної зовнішньополітичної діяльності звернена до ґрунтовної наукової розробки засад, принципів, форм і методів здійснення зовнішньої політики. З теоретичної точки зору існують різні концепції та доктрини ведення зовнішньої політики, домінуючою серед яких залишається зовнішня політика "з позиції сили". У далекому вже 1919 році майбутній президент США Франклін Рузвельт, якого не можна було зарахувати до президентів -"яструбів", тобто прибічного воєнно-силового типу розв'язання міжнародних проблем, писав: "Слід прийняти до уваги той факт, що зовнішня політика нашого уряду залежить від того, наскільки вона сприймається іншими націями з огляду на те, що за нею стоїть збройна і морська сила".1

Практичне здійснення зовнішньої політики української держави покладається на Міністерство закордонних справ, а її засади визначені Законом України "Про основні напрямки зовнішньої політики" (1993 р.). Серед владних суб'єктів проблемами зовнішньої політики більш всього переймається Президент України, згідно своїх конституційних повноважень.

Історія міжнародних відносин випробувала значну сукупність дієвих важелів силового впливу одних держав на інших: дипломатичні канали (важелі), економічна допомога чи блокада, фінансово-економічна підтримка чи ембарго на стратегічні товари і ресурси, міжнародне співробітництво в усіх напрямках, загроза застосування сили, інтервенція, розв'язання воєнно-політичного конфлікту, науково-технічне співробітництво тощо.

Звернемось в якості ілюстрації до спектру засобів міжнародної політики Росії у віддаленій для неї Латинській Америці: Російська Федерація здійснює широкомасштабні проекти в цих країнах — між Росією та Венесуелою вже підписано контрактів на 1 мільярд доларів щодо закупки озброєння і готується ще біля 50 "мирних" договорів на мільярди доларів, відновлюються грандіозні проекти з Бразилією стосовно космічних досліджень та створення унікальної космічної обсерваторії у Болівії, розробляються плани будівництва винятково протяжного газопроводу через майже всю Латинську Америку в рамках амбіційного проекту президента Уго Чавеса "Соціалізм XXI століття", підтримуються активні зв'язки зовнішньополітичних відомств.

Вважається, що найстарішою теорією зовнішньої політики є школа "політичного реалізму", зародки окремих її положень можна встановити вже у давньогрецького політичного історика Фукидіда (431 р. до н.е.), у розділах роботи давньокитайського мислителя Сунь Цзи " Мистецтво війни" (V ст. до н.е.). Ці та інші автори вказували, що держава виступає центральним актором, основним гравцем на міжнародній арені, здатним проводити силову політику з метою досягнення власних інтересів. В епоху Відродження Н. Макіавеллі та Т. Гоббс заявили про першозначущість в їх політичних теоріях реального ставлення до зовнішньої політики.

У подальшій політичній історії людства виникають концепції, що звертаються не до реалій політичного життя, а до моральних настанов, згідно з, якими має бути „моральна", тобто доброчесна зовнішня політика. Теоретики цього "ідеалістичного" напрямку (Кант, Вудро Вільсон та ін.) вважали, що міжнародні відносини мають будуватись у відповідності із загальнолюдськими етичними принципами справедливості, співробітництва, не насильства, прагнення до миру. Очевидно, що визнання зв'язку зовнішньої політики з правами людини, які можуть порушуватись іншими державами, входить до річища ідеалістичного її розуміння. Впливовий часопис "Financial lunes" у грудні 2007 року звернувся до питання більш реалістичного ставлення Заходу до політики Росії, від якої вже не слід очікувати кроків по шляху демократизації та дотримання прав людини.

У XX столітті Є. КарртаТ. Моргентау піддали різкій критиці ідеалістичне розуміння зовнішньої політики, у якій моральні критерії добра та всезагального блага стоять на першому місці. Вони вважали, оскільки у світі немає вищої влади за владу суверенної держави, то взаємини між ними відбуваються за законами "державного егоїзму", анархії у світовому порядку та права сильного. Кожна держава, мовляв, дбає лише про власні інтереси, які у міжнародній практиці у текстах договорів оформлені як "національні інтереси", більше того, зустрічаються і вислови "виші національні інтереси". На цій підставі школа "реалістів" у міжнародній політиці вважає, що тут сила грає провідну роль, до того ж вона розуміється у категоріях військової науки.

Переслідуючи свої національні інтереси на міжнародній арені держави вступають у альянси, союзи, об'єднання і дбають про баланс сил" Але не слід забувати про невпинний динамізм міжнародних відносин, в результаті чого рівновага сил держав на міжнародній арені постійно порушується. Так, спостерігачі змін у міжнародних відносинах регіонального масштабу на Близькому Сході вказують, що активізація діяльності Турції, включно з її збройними акціями проти бойовиків Робітничої партії Курдистану на території Іраку з грудня 2007 року, пов'язана з намаганнями нового уряду покінчити з другорядною роллю Турції у цьому регіоні, затвердити себе там провідною державою з міцною армією та займаємим 16-им місцем в світі за економічними показниками.

Впродовж останніх десятиріч серед прибічників школи "реалізму" у міжнародній політиці з'явилась нова течія "неореалізму", яка зважає на важливість структурних змін, зв'язків між елементами у системі міжнародних відносин, які обмежують та регулюють державні егоїстичні нахили. М. Каплан вважає, що в міжнародних відносинах існують свої типи політичних систем — суверенні держави зв'язані між собою складною сукупністю зв'язків: політичними, міжнародно-економічними, військовими, геополітичними, культурними тощо. Серед різних правил, які встановлено у системі міжнародних відносин, Каплан виділяє діяльність держави проти інших акторів, які намагаються домінувати по відношенню до інших частин (елементів) міжнародної системи. Таким чином, неореалізм наголошує не на потужності (силі) окремої держави, а на складі і динаміці міжнародної політично-правової системи.

"Плюралістична" школа у міжнародній політиці намагається уникнути застосування "жорсткої" схеми прибічників реалістичної зовнішньої політики, вказуючи, що акторів у міжнародній політиці значно більше, ніж держав. Це транснаціональні кампанії, міжнародні організації, неурядові організації, ООН, воєнно-політичні альянси, особливо НАТО, та інші. Плюралістична концепція системи зовнішньої політики намагається створити "модель різнорідних акторів", серед яких діючі сили можуть бути зовсім незвичними — екологічна організація "Грінпіс", Міжнародний Комітет Червоного Хреста, бюрократичні елементи у системі органів державної влади.

Марксистська шкала зовнішньої політики розглядається нами у контексті марксистської політичної парадигми, для якої характерним є визнання домінуючої ролі матеріальних економічних відносин серед інших. Ці відносини приводять до виходу капіталу за національні кордони, адже у гонитві за збереженням прибутків капітал інтернаціоналізується, підкоряючи зовнішню політику економічним пріоритетам. Водночас марксистська теза щодо необхідності встановлення влади пролетаріату у всесвітньому масштабі означає, що владні відносини мають не тільки вертикальну будову, а й горизонтальну — пролетарі утворюють міжнародний робітничий клас з інтернаціональними цінностями об'єднання, солідарності, братерства без розрізнення національності.

В Ленін у межах марксистської парадигми розробив декілька влучних критичних зауваг відносно таємничого характеру зовнішньої політики, яку проводять правлячі експлуататорські кола буржуазних країн, її суперечності корінним інтересам народу, зв'язку імперіалістичної політики з війною.

Існують і інші теорії зовнішньої політики, зокрема, геополітичні доктрини, які наголошують на ролі географічного фактору при плануванні і здійсненні зовнішньої політики.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку
  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ