Політика як соціальне явище, сфера суспільної діяльності та суб'єктивного активізму
У першому питанні темп розглядається сутність, зміст, форми прояву політики у різних суспільних сферах, функції цього кореневого терміну політичної науки.
Термін "політика" є одним із центральних, базових у низці категорій політології. Відображаючи складний соціальний феномен керування суспільними справами, володарювання у організованому суспільстві, він виник за античні часи і походить від давньогрецького слова "polis", яке позначало невеличке місто-державу з особливою, самодостатньою формою врядування - автаркією. З цим поняттям пов'язаний і інший термін "politeia", тобто: "брати участь у суспільному житті". Одним з перших творів, присвячених вивченню політики у античному світі, є розлога робота Аристотеля "Політика" у восьми книгах, яка при адекватному перекладі називається як "те, що відноситься до держави". Вона спеціально розглядала проблеми "державного життя" та "державного устрою".
Інший давньогрецький мислитель Платон у творах "Держава" (Respublic) і "Закони" гад політикою розумів царське мистецтво, вміння жити за умов полісу шляхом дотримання встановлених у ньому правил співжиття. Таким чином, у античному світі (IV століття до Р.Х.) політика - це мистецтво (царське мистецтво), це знання і уміння досягати розділення суспільних справ на процеси керівництва, підпорядкування та управління ними.
Політика як соціокультурне явище по-різному трактується у різних цивілізаційних просторах: у східній парадигмі мислення — справа тонкого, делікатного врятування, як начебто проводиться облаштування сімейних справ, вона мала бути прихованою від більшості. У Лао Цзи це "слідування природності. Кращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує". У Конфуція "правитель використовує чиновників згідно ритуалу". У Хань Фей Цзи "скіпетр правителя не на виду, він перебуває у недіянні... Ідеал правління - коли підлеглі не можуть осмислити таємниці управління".
Інші підходи до розуміння політики запропонували мислителі Заходу. У більш пізні часи соціолог і політичний мислитель Макс Вебер зазначав, що політика - це прагнення влади, її завоювання і утримання в різних соціальних групах. За Д. Істоном, політика означає реалізований владними структурами розподіл цінностей у таких групах. Т. Пирсоне вважав політикою певний засіб досягнення запланованих результатів. Слід зазначити, що до кінця XIX ст. політика пов'язувалась переважно із державною владою, а напрямки діяльності по її впорядкуванню складали інституційний аспект політики. Водночас, як ми примітили, силовий аспект завжди був присутній (або мислився) у змісті політики.
Сучасна політична наука визначає багатогранність політики — це і публічний процес, і мистецтво державного управління: англійське слово „роlісу" означає „ сукупність офіційних рішень, які орган влади встановлює суспільству", це компроміс і консенсус, конфлікти і боротьба, врядування і управління.
Як не здається дивним, однак у деяких підручниках з політології (Ф. Рудича в Україні, В. Лавриненко у Росії) проблема політики не поставлена окремою темою, з чим ми не можемо погодитись. Політика — не тільки центральна категорія політології, але й найважливіший вид суспільної діяльності, певний обов'язок суспільного життя громадянина.
В наші часи існує багато загальноприйнятих у вітчизняній політологічній науці визначень політики, серед яких ми обрали авторитетне, енциклопедичне визначення - це регулююча, координуюча та керівна сфера, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована в головному на досягнення, повалення або утримання влади індивідами та соціальними групами задля задоволення своїх соціально-політичних запитів і потреб.
Наведемо також і висловлення непересічних політичних мислителів, які замислювались над проблемами політики: у Аристотеля це "царське мистецтво", для В. Леніна це "наука і мистецтво, яке з неба не звалюється, задарма не дається", це "самий концентрований вираз економіки, його узагальнення та завершення", а для Г. Гегеля це "розум уособленої держави".
Змістовна насиченість терміну "політика" дозволяє виділити декілька його трактувань:
• 1) розуміння політики з функціональної точки зору як практичної діяльності з упорядкування суспільного життя, спільного вирішення загальних проблем, збереження внутрішнього і зовнішнього миру, це сфера боротьби, компромісу або досягнення консенсусу. Вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації).
• 2) конфліктний аспект політики полягає в забезпеченні панування одних соціальних груп над іншими, як вираз перемоги у боротьбі, або ж вона відбувається у принциповому відстоювання своєї позиції у дихотомії "друг-ворог" (за К. Шмідтом) чи як розподіл людей на "наші-чужі", а також як діяльність конфліктогенного типу.
• 3) трактування політики як синоніму здійснення владних повноважень, тобто відносин володарювання, панування, проведення адміністративно-розпорядчих дій, керування діями інших тощо. Вона стає нерозривною від влади і буде безсилою без останньої;
• 4) ставлення до політики як до публічної діяльності, тоді відмінність між політичним та неполітичним така ж сама, як між публічним та приватним, сімейним, а кордон між публічним та приватним проходить як водо-розділ між державою та громадянським суспільством;
• 5) політика є ціла підойма свідомо-ідеологічних сфер суспільного буття, яка дозволяє певним чином спрямовувати чи прискорювати, а інколи гальмувати хід історичного процесу, але загалом її призначення — надавати оптимального характеру суспільно-історичному розвитку.
• 6) політика має конкретно-історичний характер, а тому її мета і здійснення завдань полягають у таких межах соціального часу, щоб впродовж життя 2-3 поколінь можна було б відчути її результати. Недарма символом утопічної, без результативної, позачасової політики вважалось висловлювання китайського комуністичного лідера Мао Цзедуна: "1000 років невпинної праці, а тоді 10000 років щастя".1
Синтезуючи вищенаведені трактування політики, відмітимо її діяльнісно-функціональний, суспільно-організуючий, владно-координуючий, свідомо-ідеологічний, публічний характер.
Звернемось тепер до атрибутів (невід'ємних, найсуттєвіших рис) політики, виявлення яких допоможе сконструювати адекватне заявленій темі підручника більш конкретно-наукове, власне визначення політики з метою подальшого переходу до визначення державної політики. Зауважимо, що саме такий підхід до конструювання визначень у політології пропонував Макс Вебер: починати із абстрактно-загального і далі перейти до конкретно-специфічного.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст“ на сторінці 1. Приємного читання.
