Політична культура - ціннісна, духовно-практична сторона політичного життя
Перше питання лекції звернено до фундаментальних засад розуміння культури суспільства та місця політичної культури в ній. Якщо звернутись до "дифференція - специфіка", тобто до того, що відрізняє людство від тваринного світу, то перш за все це буде культура—специфічно людське, духовно-практичне, перетворююче начало на відміну від пристосувального ставлення живого до оточуючого світу, яка є і продуктом цього ставлення.
Проблема культури у найбільш широкому її розумінні - як особливої сторони перетворюючої людської діяльності на високих зразкових засадах і попередніх досягненнях спільноти - все частіше розглядається однією із домінант розвитку всієї цивілізації, недарма перший рік нового XXI століття ООН оголосило роком "культури миру". Феномен культури почав останнім часом аналізуватись як чинник, що сприяє збереженню людства.
Слушною є думка, що не тільки кліматичні зміни, глобальний тероризм, поширення ядерної зброї, а і криза духовної культури стають основною загрозою виживання людства.
Слово "культура" має давнє походження і означає дослівно у перекладі з латини (culture - оброблений, вирощений) таке явище, що пов'язано із набуттям знань та досвіду. У цей термін (визначень культури декілька десятків) зазвичай вкладався не тільки духовний, але і практичний смисл, а предмет, до якого міг бути застосований предикат "культурний", означав певну міру "олюдяності", "досконалості" предметів, відносин, явищ духовного життя. Таким чином, культура є універсальною стороною суспільного життя, завдячуючи якій можлива реальна дихотомія, протиставлення "культурний-некультурний", зокрема у політичній сфері.
У структурі загальної культури значне місце займає політична культура (цей термін увів у науковий обіг німецький просвітник И. Гердер, а у політичну науку його запровадив американський політолог Г. Алмонд), яка дозволяє не тільки орієнтуватись у таємницях політичного дійства, але і бути активною особою в політичних відносинах, причому адекватно розуміти розрив між високою оцінкою своєї участі в політиці та низьким рівнем реального впливу на неї, на слушну думку Г. Алмонда та С. Верби. Вони слушно зауважували, що сучасна громадянська культура — це змішана політична культура, що вимагає звертатись до її рівнів, типів, форм прояву для розуміння сутності людського фактору у політиці.
У непрості часи випробувань демократії та народовладдя в Україні у зв'язку з політичним конфліктом між різними гілками влади 2007 року Президент України В. Ющенко наголосив на важливості "нової політичної культури" - культури виваженого, відповідального, конструктивного діалогу різних політичних сил, які виступають від імені народу. На теренах України проблемами політичної культури переймались такі дослідники, як В.С Ясинська, А С. Пазенок, Т. Беез та інші, що доводили, що стабільність демократії залежить від ступеня розвиненості політичної культури, хоча цей взаємозв'язок не однозначний.
Аналітики широкого спектру країн Східної Європи, Східної Азії, Латинської Америки у 90-х роках XX століття, за свідченням Р. Інглхарта (Inglhart), дійшли висновку, що для демократизації країни недостатньо прийняття демократичної конституції. Слід зважати на взаємодію економічних та культурних факторів: економічний розвиток сприяє культурним змінам, які зміцнюють демократію, розвивають міжособистісну довіру, терпимість, сприяє також затвердженню "пост-матеріальних" цінностей, серед яких важливе місце відводиться "самореалізації" особистості та участі у прийнятті політичних рішень.
Складність феномену політичної культури полягає утому, що вона не зводиться до простої складової елементів мислення і поведінки в царині політики, не редукується зі стану підйому чи кризи загальної культури, тобто не випливає безпосередньо з рівня загальної культури суспільства - недарма інтелектуали Європи дивувались, як міг прижитись фашизм з його примітивною політичною культурою на ґрунті німецького суспільства з традиціями духовних висот Вагнера, Гете, Гейне, Гегеля.
Динамічний стан політичної культури визначається конкретними умовами функціонування політичної сфери певної держави, зокрема політичним режимом здійснення влади. З одного боку, політичний режим нормально функціонує за умов відповідності його характеристик домінуючій політичній культурі, а з іншого—політична культура правлячих партій, еліт та лідерів обґрунтовує для себе та інших доцільність функціонування саме такого владного режиму у даному соціокультурному середовищі.
У реальному суспільному житті та поведінці окремої людини, утому числі і керівника, культурі відведена надзвичайна роль: так, ще на початку XX століття марксистський політичний мислитель і практик В. Ульянов-Ленін доречно вказував, що „закріпленим можна вважати лише те, що увійшло у культуру, у побут, у звичку".
Загальнотеоретичні уявлення щодо змісту родового поняття „культура" у контексті аналізу змісту поняття „політична культура" дають змогу сформулювати наступні положення:
• поняття культури фіксує принципову якісну відмінність людських форм діяльності від біологічних форм, хоча б навіть досконалих способів життя;
• культура постає сукупністю історично-конкретних способів життєдіяльності в межах певної історичної епохи, тому є можливість виділити первісну, античну, середньовічну, модерну, новітню культуру, можливо і культуру XXI століття;
• у змісті культури виділяються особливості свідомості, поведінки, діяльності, комунікації у різних сферах життя, що дозволяє стверджувати щодо існування культури побуту, спілкування, наукових досліджень, творчості, політичної поведінки, культури керівної діяльності, "культури миру", "культури ведення збройної боротьби" тощо;
• культура є система цінностей, які носять неперехідний, навіть можна сказати, абсолютний характер. Стосовно цього аспекту культури влучно висловився О. де Бальзак словами одного з головних героїв „Шагреневої шкіри", який зауважив своєму опонентові: „Вам належить пройти останню ступінь навчання, тобто, засвоїти правила культурної поведінки, щоб стати повною мірою пристойною людиною."
• культура виступає не лише ступінню досконалості людської діяльності у будь-якій сфері, але і має ступінь соціальної легітимації, визнання суспільством саме таких форм поведінки. Тому культурним у суспільстві вважається не саме досконале, а прийняте як таке. З цієї точки зору можна зрозуміти дослідника первісної культури Є. Тайлора, який описував представників племен, що займались канібалізмом і при цьому були гостинними, миролюбними, приязненими до інших народів.
Культурологічний підхід до соціальних наук, запропонований у XVIII столітті німецьким мислителем-просвітником Й. Гердером, став плідним у аналізі особливо складних соціальних явищ, до яких відноситься управління та політика. У подальшому, вже в XIX столітті культурологічний підхід до проблем політики, політичної влади вдало застосував інший німецький мислитель Фр. Ніцше, у якого більшість проявів соціального - держава, політика, право і законодавство є лише інструментарій культури, яка, у свою чергу, виступає проявом космічної за масштабом боротьби різноспрямованих сил і воль у людській історії. Найвищу (скоріш за все індивідуальну, а не суспільну) культурно-політичну цінність складає вимога якомога більшої кількості влади, яку людина у змозі засвоїти. Така властивість надана не багатьом, а лише видатним (дійсно "культурним") особистостям, для яких боротьба за владу складає єдиний смисл життя і виправдання того, що відбувається у світі. У XX столітті американські політологи Г. Алмонл та С. Верба у розвитку політичної культури вбачали запоруку успішного стабільного розвитку демократії. Хоча виший рівень розвитку політичної культури — активістський - вони вважали ідеалом, все одно різні рівні культури більш повно відображають строкатість політичного буття та утримують його в прийнятних рамках.
Політична культура нами розуміється як вельми специфічна складова загальнолюдської культури.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі“ на сторінці 1. Приємного читання.
