Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

Основи сучасної політології

Четверте питання лекції присвячене розгляду місця воєнно-блокової політики у "силовому" забезпеченні нового світового порядку.

У політологічному аспекті новий світовий порядок - це поняття, яке з'явилось у другій половині XX століття для позначення нової системи міжнародних відносин, у якій мир базується не на ідеологічній боротьбі (політично-ідеологічних конфліктах), рівновазі страху взаємного знищення двох соціально-політичних устрою, а на визнанні норм міжнародного права та універсальної моралі, рівності країн та народів, які здатні регулювати мир. Головним для нової архітектури міжнародних відносин було визнання, що суперечки між державами слід вирішувати мирним шляхом, агресія та експансіонізм мають бути засуджені, ядерні арсенали та звичайні озброєння повинні бути поставлені під міжнародний контроль, а народонаселення всіх країн заслуговує справедливого відношення на основі дотримання прав людини.

Центральною ідеєю щодо світового порядку ми вважаємо глибоку думку релігійного мислителя Тейяра де Шардена: "Світ створюється. Це основоположна істина, яку слід перш за все засвоїти, щоб вона була постійною та природною силою нашої думки".1

Нагадаємо, що попередній світовий порядок характеризувався як такий, у якому послідовна зміна станів міжнародного політичного життя, що зумовлена особливостями світового політичного процесу, який не приводив до радикальної зміни порядку, є результатом взаємодії різних політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії перетинались різноманітні, іноді протилежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб'єктів міжнародного політичного життя, насамперед держав. Вагому роль відігравало те, що світ був поділений на зони політичного впливу держав. Угруповання держав, протилежні воєнно-політичні блоки, переслідуючи свої інтереси, нерідко суперничали з іншими у самих віддалених регіонах планети - на Далекому Сході, у Африці, Латинській Америці. Тому результатом конфліктної взаємодії суб'єктів міжнародного політичного життя були нестабільні тенденції світового політичного процесу пом'якшення клімату на міжнародній арені або загострення, протистояння, збройні конфронтації тощо. У цьому полягала суперечливість і нерівномірність розвитку світового політичного процесу, яка приводила до нестабільного, а головне - до несправедливого, не правового світового порядку.

Подолання напруженого протистояння двох світових систем, завершення "холодної війни", припинення протилежно спрямованої воєнно-політичної діяльності Варшавського Договору та НАТО поставило світовий устрій перед новими викликами — організованим у міжнародному масштабі тероризмом, поширенням зброї масового знищення, загострення міжетнічних конфліктів у різних регіонах планети, піратство на морях та океанах, наркоторгівля, організованої злочинності тощо. Протистояти цим загрозам, згідно оновленої Концепції НАТО 1999 р. та матеріалам Празького самміту 2004 р., можна підсиливши політичні і військові компоненти блоку.

У зв'язку з напруженими політичними дискусіями в Україні на всіх рівнях, осмисленням воєнної політики стосовно вступу нашої країни в НАТО, у зв'язку із зверненням вищих органів влади 15 січня 2008 року відносно приєднання України до Плану дій щодо вступу у Альянс, є сенс звернутись до її воєнно-політичної концепції "колективної оборони".

Спочатку звернемось до загальної характеристики блоку: НАТО було створено згідно із договором 12 країн Північної Америки та Західної Європи, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року. Після останньої хвилі розширення Альянсу він включає 26 країн Європи та Північної Америки.

НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією, тому держави не втрачають свій суверенітет, хоча й беруть на себе низку зобов'язань, які орієнтують їх оборонну політику і військові зусилля певним чином. Напроти, окремі країни згідно свого законодавства модифікують свою участь у спільних оборонних зусиллях: так, Норвегія і Данія забороняють розміщення іноземних військ та ядерної зброї на своїх територіях.

На першому місті у структурі взаємодії між країнами-членами НАТО знаходяться політичні проблеми: так, в середині 50-х років США переконали своїх європейських союзників щодо прийому до Альянсу ФРН, воєнно-економічної потужності якої побоювались інші європейські країни, особливо Франція, адже пройшло всього 10 років після завершення розгрому фашистської Німеччини і Японії. У новій Стратегії НАТО 1999 року постійно наголошується на тому, що політична взаємодія, дискусії, консультації міх членами Альянсу залишаються в основі базових засад функціонування.

Діяльність структур НАТО здійснюється суворо у відповідності до прийнятої Концепції, за що СРСР раніше критикував Альянс, бо той періодично змінював концептуальні засади функціонування.

Цю концепцію характеризують наступні доктринальні ідеї:

• 1. Оборонні проблеми країн, які входять у воєнно-політичний союз НАТО, вирішуються у комплексі з іншими зовнішньополітичними завданнями, тому оборонна політика цього альянсу не є домінуючою. Не менш важливим є зовнішньополітичне співробітництво між країнами західної демократії.

• 2. Оборонні зусилля країн-учасниць синтезуються у колективну оборону і кожна з країн, яка буде об'єктом нападу з боку іншої ворожої країни, згідно статті 5 Договору має право на всебічну допомогу з боку інших членів НАТО разом із веденням індивідуальних оборонних дій.

• 3. Міліарна практика НАТО поширюється на регіони впливу цієї організації і вони не вичерпуються Північноєвропейським театром військових дій. Останнім часом набули поширення миротворчі акції, що НАТО проводить окремо від мандату ООН.

• 4. Воєнно-політична стратегія (доктрина) НАТО передбачає розрізнення понять "колективна безпека" та "колективна оборона" і відповідно проведення воєнно-силових та дипломатичних акцій.

• 5. Воєнно-політичний альянс НАТО є відкритим союзом і передбачає більш сприятливі умови для входження у нього іншим країнам пострадянського простору, ніж „закрита" політика Європейського Союзу (ЄС). Відтепер Альянс включає 26 країн і очікує входження нових членів, зокрема, України та Грузії.

• 6. Знаходження балансу між військовою та політичною місіями Альянсу, адже із практичним зникненням військової загрози з боку СРСР та Варшавського договору смисл у існуванні суто військового компоненту НАТО начебто щез. Як вказують дослідники, уряди і народи Європи бажають отримати "дивіденди мирного часу" та не вбачають особливої міліарної загрози.

Для розуміння політичної сутності блоку важливо знати механізми розробки і прийняття політичних рішень: Північноатлантична рада(ПАР). яка складається з постійних представників всіх країн-членів, приймає найважливіші рішення консенсусом, а засідання Ради проводяться на найвищому рівні. Дії країн узгоджуються на основі одностайності, не проводиться ніякого голосування. Процес ухвалення рішень в НАТО базується на консенсусі і загальній згоді, що зберігає власний досвід та індивідуальну позицію кожної країни.

НАТО не намагається досягти уніфікації воєнної політики держав-членів Альянсу, існують відмінності, обумовлені географічним положенням, політичною чи військовою ситуацією чи вимогами національних конституцій: так, участь Норвегії та Данії у військовій діяльності має відповідати їх національним законодавств але, що як і в Україні, забороняє розміщення на території цих держав ядерної зброї або іноземних військ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому
  • ВИСНОВКИ