Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

Основи сучасної політології

В другому питанні теми розглядаються інші форми збройного насильства, які також разом з війною мають соціально - політичні корені. Ми пропонуємо починати з загального визначення таких форм взагалі.

Воєнно-політичний конфлікт - це всі види організованих форм збройних сутичок соціальних сил як в середині держави, так і на міждержавному рівні, або між коаліціями держав, які характеризуються достатнім рівнем керованого політичними намірами сторін збройного насильства, переходом від мирних до мілітарних способів соціально-політичної діяльності, неминучими жертвами серед військових і цивільних осіб та руйнаціями.

У Воєнній доктрині України 2004 р. військовий конфлікт розглядається як "спосіб розв'язання суперечностей між державами (коаліціями держав) з двостороннім застосуванням зброї або у разі збройного зіткнення всередині держави, що відбувається у формі локальної війни (конфлікт високої інтенсивності); регіональної війни (конфлікт середньої інтенсивності), збройного конфлікту низької інтенсивності."

Політологічний аспект збройного конфлікту полягає у тому, що протиборчі сторони намагаються не використовувати так звані "останні засоби" боротьби, яку війні, не збільшувати масштаб протистояння, обмежувати певні види озброєнь тощо, намагаючись примусити противника виконати свою політичну волю. У цьому випадку воєнно-політичний конфлікту збройній формі має шанс бути вирішеним за загальною схемою — стратегією вирішення соціальних конфліктів: перемогою однієї з сторін, компромісом, "заморожуванням" проблеми тощо.

Особливий тип збройного соціального насильства складає інтервенція - (від лат. interventus - втручання) насильницьке втручання у внутрішні справи інших держав шляхом вводу військ або іншим чином, несумісним з цілями і принципами статуту ООН однієї або декількох держав у внутрішні справи інших держав і спрямоване проти їх суверенітету, територіальної цілісності, політичної незалежності.

У воєнно-політичному сенсі розрізняють збройну інтервенцію, гуманітарну, економічну, дипломатичну. Найнебезпечнішою формою інтервенції для сучасного світового порядку слід вважати збройну, яку важко диференціювати від неспровокованої агресії.

Інтервенція розглядається також як збройні репресалії, заборонені міжнародним правом. Головними ознаками інтервенції є зовнішнє збройне втручання у внутрішні справи з метою насильницької їх зміни. Розрізняють індивідуальну та колективну інтервенцію в залежності від кількості інтервентів, відкриту та замасковану форми.

До скритих, замаскованих Форм інтервенції відносяться фінансування антиурядових озброєних угрупувань, розпалювання громадянської війни, засилання збройних формувань банд чи найманців. В цілому всі форми і види інтервенції заборонені сучасним міжнародним правом та нормами цивілізованої зовнішньополітичної діяльності, однак у деяких зовнішньополітичних доктринах поставлено питання правомірності викликаної грубим порушення прав людини „гуманітарної інтервенції. Держава, проти якої здійснено інтервенцію, має право захищатись проти неї збройними засобами, а також вимагати покладення відповідальності на інтервента. Детальніше цю проблему висвітлено у нашій публікації з міжнародного гуманітарного права.

Особливу увагу дослідників останнім часом займає проблема тероризму, яка тісно пов'язана з проблемою війни не тільки невдалим висловом "Всесвітня або глобальна війна з тероризмом" президента США Дж. Буша-Молодшого (воєнно-політичні лідери Великої Британії вже відмовились від такого словосполучення), а є зв'язаною по суті - як крайній прояв збройного соціального насильства у внутрішній та міжнародній політиці.

Всі визнають, що після нападів на Нью-Йорк у 2001 році, на Мадриду 2004 році, на столиці інших європейських держав (Лондон) світ став іншим. Тероризм перейшов національні Кордони і став загрозливим глобальним явищем для будь-якої країни, втрати від нього подеколи більше, ніж у відкритих збройних сутичках.

Директор Лондонського Інституту сучасної історії У. Лакер вважає, що сам термін "тероризм" є відносно новий (у словнику Французької академії наук цей термін з'явився лише наприкінці XVIII століття), хоча як політичне явище тероризм став зафіксованим ще у першому столітті нашої ери, коли була знайдена секта "сикаріїв", що займалась ліквідацією представників єврейської політичної еліти, вона співробітничала у цьому з римлянами. У мусульманському світі партія "асисинів" вбивала представників влади - префектів та халіфів, застосовуючи методи залякування та нагнітання жаху.

Тероризм має не дуже довгу, але вельми насичену історію. На міжнародну арену тероризм виходить у 70-х роках XX століття як загальнолюдська, глобальна проблема — чисельність терористичних акцій стрімко зростає, вони стають дедалі все не безпечнішими, терористичні організації включають у свою орбіту практично всі регіони планети. Якщо з 1970 до 1980 року чисельність терористичних акцій та проявів в усьому світі складала біля 1800, до за наступні 5 років вона збільшилась удвічі, а з 1995 року щорічно відмічалось біля 1000 проявів тероризму. Терористичні акції набувають системного характеру, дії терористів стають скоординованими та узгодженими.

Появу політично цілеспрямованого соціального тероризму прийнято відносити до періоду другої половини XIX століття, коли під впливом революційної пропаганди та анархістських нахилів до ведення збройної боротьби з владою, жертвами терористичних акцій стали американські президенти Гарфілд та Мак-Кінлі, президент Франції Карно, австрійська імператриця Елізабет, італійський король Умберто. У найвищий період розквіту тероризму в Росії у 1906 році було здійснено 82 замахи на державців, а через 70 років у Іспанії відбулось 78 політичних вбивств. У новітній час, початком нового XXI століття політичні вбивства Беназір Бхутто у Пакистані, прем'єр-міністра у Лівані демонструють живучість суто політичного тероризму.

Революційна історія царської Росії особливо тісно пов'язана з тероризмом як політичним рухом та політичною організацією — "Чорний переділ", анархістські угрупування, терористи-одиночки намагались змінити терористичними акціями, переважно вбивством царських чиновників, соціально-політичний устрій імперії. В романі "Біси" Ф. Достоєвський показав глибоке психологічне підґрунтя тероризму: "зв'язати членів організації кров'ю".

До найбільш поширених визначень тероризму у сучасних суспільних науках відносять запропоноване дослідниками США В. Маллінсоном та С. Маллінсоном визначення—систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних та політичних цілей.

Інше визначення тероризму наголошує на тому, що це такий різновид політичної діяльності, яка ставить замету досягнення політичних цілей шляхом залякування противників, створенням атмосфери непевності, жаху, відчуття невідворотності наступних нових екстремальних випробувань.

Ми підтримуємо думку авторитетних дослідників тероризму (Б. Дженкінс), що його легше описати, ніж виявити сутність:

• це різновид насильства, у якому важать не ціле-раціональні і продумані жертви, а вбивства і руйнації як такі;

• безпосередні виконавці акції - люди, як правило, безмежно віддані ідеї застосування терору, переконати та змінити їх світоглядні настанови вкрай складно;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм
  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ