Друге питання теми присвячено дослідженню феномену політичної влади, яка, на наш погляд, містить у собі ознаки найвищої фактичної могутності, найбільшої реальності буття, до того ж влада тісно пов'язана з застосуванням сили задля збільшення могутності самої ж влади. Французький політичний революційний діяч і мислитель Максиміліан Робесп'єр вказував, що "війна завжди є першим бажанням могутнього (потужного у владному відношенні) уряду, який бажає стати ще більш потужним". На наш погляд, влада є феномен гіперреальності, бо вона в соціумі перетворює буття в небуття і навпаки. За її допомогою політичні лідери уходять в небуття і повертаються з нього, так неодноразово робив політичні метаморфози . китайський діяч, прибічник "модернізації" Китаю Дєн Сяопін.
Дослідники політичної історії та феномену влади Йосипа Сталіна вказували, як політичного влада цього, одного з найбільш брутальних диктаторів XX століття, перетворювала його самого з одного з самих непомітних партійних функціонерів у най могутнішу людину величезної держави, а його найближчих друзів - у "ворогів народу". Але далі катів цих "ворогів", переважно безвинних людей,—Ягоду, Єжова, Абакумова та багатьох інших керівників каральних органів безмежна влада перетворювала самих в нових "ворогів" після фізичного знищення "ворогів народу" першої хвилі. Причому звинувачення у "підривній діяльності" були самими фантастичними, надзвичайно нереальними, як-то: намагання Ягоди отруїти Єжова шторами, просоченими ртуттю, що аніяк фізично (хімічно) неможливо.
Методологічною вказівкою при політологічному аналізі проблем влади виступає апріорне розуміння як:
A) множинності проявів влади у суспільних, групових та міжособистісних відносинах і відповідно необхідності з'ясування специфіки кожного виду влади—економічної, політичної, релігійної, військової, моральної, сімейної. Характерним є випадок з засудженням ігуменьї Мітрофанії у судовій практиці відомого російського правника А. Коні, коли перша просила визначити їй місце перебування під вартою саме тюрму, а не монастир Москви з іншою ігуменьєю, з її нестерпною владою жінки-монахині.
Б) встановлення того факту, що політичній владі належить вирішальна роль у регуляції всієї системи відносин, тому найбільшим злом для суспільства є політичне безвладдя.
B) розуміння влади керівника державного підприємства (установи) над підлеглими як різновиду державної влади, переданої особистості начальника державою через державну організацію і включеної у специфічну систему особливих службових, владних відносин у колективі.
Так само як і політика, влада - багатопланове явище, тому у сучасній науковій літературі вона розглядається у різних аспектах. Це:
• 1. відносини розпорядження, командування і підпорядкування у . суспільній групі чи державі або у спільноті більш широкого масштабу;
• 2. вольовий момент відносин, який виражається у здатності одного (володаря) нав'язати свою волю іншим та примусити їх виконувати ці вольові настанови, тому у політичному житті України ми часто зустрічаємось з терміном "політична воля" певних соціальних сил в смислі її наявності або відсутності;
• 3. влада є соціальний інститут, який є способом організації порядку та управління, здебільшого це держава, яка здатна забезпечити координацію та установлений порядок у суспільних відносинах.
У концептуальному плані існують також декілька цілісних пояснень феномену політичної влади.
Біховіористське трактування влади наближене до "вольового" її розуміння у тих вчених (Фр. Ніцше, Б. Скіннер), які визначають владу як певний тип поведінки людини, де прагнення влади складає невід'ємний елемент людської екзистенції, специфічних якостей характеру. Найліпше всього цей момент виражений у ніцшеанській тезі "Жадоба до влади", яка притаманна тільки аристократам духу, у той час як простий люд, демос, позбавлений такого вищого прояву духу і здатний лише до покори владі. Дух "лева" воює з духом "дракона", - пише Ніцше, - "Ти повинен — називається великий дракон, - дух лева каже: "Я хочу".
Інструменталістське трактування влади засновано на розумінні влади як специфічного най могутнішого засобу, яким користуються для домінування (володарюванні) у конкретному типі суспільства. Так, у XXI столітті, на думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами самої влади стають сила, багатство, знання. В інформаційному суспільстві знання, яке необґрунтовано часто ототожнюється з сукупністю інформації, стає домінуючим моментом влади і недарма влада намагається маніпулювати знанням. Так колись брахмани у Стародавній Індії обґрунтовували своє право на правління наявністю лише у них особливого сакрального, священного знання.
Аналітики з НАТО неоднозначно ставляться до позитивної оцінки інформаційного чинника влади, адже громадськості стають відомими не тільки оборонні бюджети країн і секретні статті у ньому, але і шляхи (місця перебування) політичних та військових лідерів.
Структуралістське тлумачення влади виходить з того, що між керівником та підлеглим існує ієрархія відносин, які можна упорядкувати — структуру вати за допомогою відносин володарювання.
Примітка: ми хотіли б застерегти від спрощеного розуміння владних відносин, що інколи проявляється у міркуваннях деяких авторитетних укладачів підручників: так, Ендрю Хейвуд вказує на такий приклад визначення влади: „ Влада проявляється у тому випадку, коли А примушує зробити те, чого б у будь-якому іншому випадку не робив би".
Владні відносини у будь-якій сфері об'єктивують потребу впорядкування, структурування відносин з метою здійснення керівництва. В. Ленін у полеміці з російським ліберальним мислителем серед марксистів. Струве доречно вказував, що "примусова влада є у кожному людському співжитті", вона не обов'язково існує лише у державі. На наш погляд, владні відносини виникають із взаємин суб'єктів, коли деякі з них мають явно виражений вольовий потенціал і намагання його реалізувати, а владу перебирає той, хто може підкріпити цей потенціал реальною силою. В історії людства бували політичні керівники, що не бажали чи не могли користуватись владою, добровільно зрікались від неї, бо влада є водночас і великий психологічний тягар. Так, зречення від монаршого престолу останнього російського імператора Миколи Другого засуджувалось світськими колами і Церквою. Таким чином, владні відносини не вичерпуються суб'єктивістським бажанням (не бажанням), а мають об'єктивне підґрунтя реалізації суспільної потреби у впорядкуванні всієї системи відносин.
Політична влада, як різновид суспільної влади, вирізняється від інших видів тим, що вона спирається на потужні важелі - примус, легітимність, авторитет, суспільну згоду і здійснюється спеціальним, відокремленим від більшої частини населення інститутом, апаратом влади — державним апаратом - чиновниками, урядовцями.
Ґенеза політичної влади нерозривно пов'язана з виникненням держави, встановленням і закріпленням економічної нерівності, соціальної диференціації первинного однорідного суспільства. Силовий аспект у ґенезі влади виявляється утому, що одноосібні вожді, які замінили собою колегіум старійшин, оточили себе військовими дружинами, перебрали функції керівництва і спочатку спирались на прямий примус. У подальшому за підтримки священників відбувається сакралізація влади — вона оголошується священною і передбачає появу нових характеристик:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади“ на сторінці 1. Приємного читання.
