Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

Основи сучасної політології

При висвітленні третього питання теми щодо співвідношення понять і функцій політичного лідера та керівника за основними ідеями ми обрали:

• загально філософське положення щодо суперечливої єдності свободи і відповідальності суб'єктів соціальних дій;

• принципові положення теорії рис лідерства, згідно із якими масштабні риси і потрібні для ефективності роботи механізму лідерства, і водночас вони формуються в умовах соціально значущої діяльності, якою є сфера управління;

• діяльнісний підхід, який за нашими переконаннями, є одним з ключових, бо політичний лідер — це не мудрець-відлюдник, його особистість "живе" серед людей, реалізується у формах суспільно-значущої діяльності. Часто-густо лідерство проявляється повною мірою у ситуаціях складних, небезпечних і там кристалізується його особливий лідерський стиль. Лідерство в політично-управлінському аспекті характеризує механізм передачі і здійснення влади від соціальної групи до особистості з соціально-психологічної та соціокультурної сторони.

Крім того, феномен лідерства, на нашу думку, слід аналізувати у зв'язку з проявами демократизму, а не елітаризму, як це складається в сучасних політологічних дослідженнях, бо лідер національного масштабу має змогу мобілізувати і очолює маси, він спирається на їх сподівання та підтримку і нерідко висувається з народних мас. Недарма політичні лідери і водночас військові керівники Юлій Цезар, за свідченням Плутарха, Наполеон Бона-парт, за висновками академіка Тарле, мали здатність і схильність до демагогії, яка так імпонує масам.

Сфера воєнно-політичного керівництва є показовою, адже історія людства засвідчила плідний синтез діяльності видатних полководців, військових керівників та політичних лідерів держав, імперій, республік у особах перських царів Юра і Дарія, індійського царя Ашокі (Асокі), римських діячів Гая Марія, Марка Антонія, Юлія Цезаря, російського імператора і полководця Петра Першого, українського вождя і гетьмана Богдана Хмельницького, Наполеона Бонапарта в Новий час та Дуайта Ейзенхауєра, Шарля де Голля в новітній час.

Сучасне розуміння взаємодії керівництва і лідерства у будь-якій суспільно значимій сфері зумовлюється рівнем диференціації та інтеграції соціальної групи, соціуму в цілому, яке уможливлює передачу керівної ролі особистостям з лідерськими якостями. В цьому випадку керівник високого рівня управління виступає як формальний лідер з відкритими можливостями для виконання ролі загальнонаціонального лідера у разі потреби, або у певній ситуації „національного порятунку". Серед необхідних керівникові та лідеру якостей ми виокремили такі.

По-перше, це практичний конкретний розум лідера, який не переймався створенням складних планів, а у своїх розрахунках був невід'ємним від їх виконання. Вміння охопити проблему в цілому з надзвичайною увагою до деталей, сміливість замислів і обережність у виборі варіантів характеризують синтетичні розумові здатності керівника рівня політичного лідера.

По-друге, діячів політичного масштабу характеризують здатність прийняти непопулярне рішення і взяти відповідальність на себе. Наполеон називав таку здатність сміливістю думки, мужністю розуму, здатністю до ризику, рішучістю. На жаль, майже звичайним явищем у політичному житті сучасного суспільства є посилання на те, що помилки політичного діяча, національного лідера є наслідком "помилок радників". Тоді закономірно постає питання: хто насправді здійснює політичне керівництво у країні?

Спробу проаналізувати проблему ми відмітили у нинішнього секретаря РНБО І. Плюща, який критично розцінив чисельне збільшення „армії" чиновників-радників сучасних державно-політичних діячів України — секретаріат ВР розпочинався з 200 чоловік, тепер їх більше 2000, при президентові Л. Кравчуку адміністрація створювалась у чисельності 70 осіб, тепер їх більше 500 чоловік. Натомість керівник - лідер завжди має нести персональну відповідальність.

Інституалізація феномена політичного лідера є прикметою владних відносин XX століття. Інститут президентства стає однією з форм трансформації формального (а можливо і неформального) політичного лідера у главу держави, який синтезує керівну функцію в державі і збройних силах. В умовах запеклих політичних сутичок та теоретичних дебатів в Україні щодо доцільності збереження інституту президентства ми стоїмо на позиціях необхідності мати на чолі держави політичного керівника, лідера загальнонаціонального масштабу з широкими повноваженнями, який інституалізований президентством. Відомий український правник В. Шаповал при виступі у Конституційному суді при розгляді справи щодо конституційності Указу Президента України 2007 р. про дострокові парламентські вибори справедливо визнавав, що „Президент України — це не посада, а статус".

Аналіз форм і способів політичних владних відносин у XXI ст. показує, що феномен політичного лідерства, який не випадково пов'язують із інститутом президентства, практично ніхто не заперечує, бо в особливі, "зламні" часи політичні лідери - президенти держав уособлювали владу, могутність, надію нації. Такими президентами — особистостями з яскраво вираженими лідерськими якостями - були у складні часи для своїх країн Т. Рузвельт, Д. Ейзенхауер (США), Ш. де Голль (Франція).

Певні надії бути загальнонаціональним лідером покладалися і на М. Горбачова (СРСР). Але у цьому випадку надія соціально-політичного середовища значно перевищила харизматичні і професійні можливості останнього. На нашу думку, М. Горбачову не вдалось здійснити найбільш складні владні функції "інтегративної складності", які тільки й доступні політичному неформальному лідерові. Останній, на думку генерала і президента Дуайта Ейзенхауера, має володіти "передбаченням, чесністю, сміливістю, мудрістю, силою переконань і глибиною характеру".

Демократичні, "президентські" революції у 2003-2006 р. показали, що народ підтверджує важливість інституту президентства, але бажає бачити на цих посадах не партійних лідерів старого ґатунку, а національних лідерів з високим ступенем довіри. Так, М. Саакашвілі у Грузії на виборах 2003 року отримав 96 % голосів виборців (на виборах 2007 р. він знову переконливо переміг у першому турі), а Н. Назарбаев у Казахстані та М. Снегур у Молдові у свій час набрали відповідно 95% та 98% голосів виборців. Президент у такому випадку є "народним Президентом" і по суті це поняття збігається з поняттям політичного лідера.

ВИСНОВКИ

• 1. Політичне лідерство - особливий феномен передачі владних повноважень і відповідальності від масового суб'єкту (соціальна група, народні маси) до однієї особи з особливими соціально-психологічними та управлінськими якостями за певних соціально-політичних умов.

• 2. Взаємини між владою та суспільством, елітами, політичними лідерами та урядом держави мають бути достатньо стабільними, незалежними від виборчих компаній, політичних колізій, боротьби за перерозподіл між гілками влади тощо.

• 3. Незважаючи на те, що в конституціях різних країн керівна роль президентів, парламентів, прем'єрів встановлена законом, проблемою є реальний розподіл влади та фактичний вплив політичних лідерів.

• 4. Керівник за змістом функцій співвідноситься з поняттям "лідер" як формальний лідер державного рівня управління. Поняття лідерства у сфері політики кореспондується зі статусом формального лідера в управлінській сфері.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник
  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ