Третє питання теми присвячене аналізу основних сучасних ідейно-політичних течій, які засновані та функціонують на основі доктрин певної політичної ідеології.
Нарівні теоретичному та пропагандистському (тому, що спонукають до відповідних дій у політиці) склалось декілька примітних ідейно-політичних течій, які виступають теоретичним підґрунтям сучасних програм політичних партій. До них нами віднесемо лібералізм, консерватизм, націоналізм, марксизм, фашизм, пацифізм та деякі інші.
На думку американського політолога Є. Хейвуда, будь-який перелік ідеологій має починатись саме з лібералізму, бо ця ідеологія промислового Заходу минулого століття перетворилась у мета-ідеологію, бо тільки вона спроможна охопити широке коло протилежних поглядів і позицій та певним чином примирити їх своїм терпимим (ліберальним), толерантним ставленням до інших ідеологій.
Лібералізм був заснований у Новий час Дж. Локком та його послідовниками, а надалі впродовж XVIII століття концепція лібералізму розроблялась Вольтером, Монтеск'є, Мандевілем, Кантом, вже у подальшому Дж. Ст. Міллем, Спенсером, Б.Констаном, Й. Бентамом. В наш час ідеологами лібералізму виступають К. Поппер, Дж. А. Гобсон, Дж. Роулз.
Світоглядне осердя лібералізму складають такі людські відчуття та особливості їх ставлення до світу як: індивідуалізм, гуманізм, демократичність, примирливе, толерантне ставлення до інших думок, космополітизм, соціальний оптимізм і віра в людину.
Політичний аспект лібералізму полягає у визнанні самоцінності прав, свобод, гідності людини. Головна соціально-політична функція лібералізму полягає у обґрунтуванні можливості всебічного розвитку суспільства і людини, у запровадженні новацій у суспільне життя, це відкритість політичним змінам, закликах до соціально-політичних трансформацій. Лібералізм зумовлює певний радикалізм у політичній діяльності, протистояння традиціям та усталеному порядку, що і викликає критику лібералізму з боку консерватизму.
Сучасний лібералізм виступає з більш примиренних позицій по відношенню до регуляторної ролі держави, з обґрунтуванням так званої "позитивної" свободи як можливості вільного розвитку людини і суспільства та повної самореалізації творчої особистості.
З вищезгаданих "первинних" ідей лібералізму випливають більш широкі ідеологічні концепції:
• 1. Договірної теорії держави та договірних відносин між владою і народом;
• 2. Концепція громадянського суспільства як неполітичної частини соціуму, як такої сфери громадянської активності вільних людей, що не підлягає регуляції з боку держави;
• 3. Теорія правової держави, що базується на принципах категоричної вимоги дотримання прав індивіду та рівності всіх перед законом;
• 4. Визнання основоположного значення принципів конституціоналізму, демократизму і парламентаризму у політичному житті.
Оскільки базові цінності лібералізму та уявлення про свободу і права людини змінюються, лібералізм також еволюціонує - від його класичних форм (ринковий, "буржуазний" лібералізм) до "нового" та так званого лібертатизму, у якому підвищуються вимоги до соціальної складової лібералізму, тобто до турботи щодо забезпечення належних соціальних умов людини, достойного життя.
Лібералізмові притаманний погляд на "спонтанний порядок", який спрацює за краще за будь-який розроблений план, програму, що обмежують та утискують свободу підприємця. Більшість партій — прихильників ліберальної ідеї - об'єднані у Ліберальний Інтернаціонал, створений у 1947 році. Головний спосіб встановлювати належні політичні відносини згідно настанов лібералізму — пошуки і досягнення консенсусу різних політичних сил, реформування, добродійність. Лібералізм визнає обґрунтованість пацифізму та боротьбу проти війни. На рівні буденної свідомості термін "ліберальний" у сфері управління означає протилежний авторитарному типові керівництва, припускаючи певну свободу думки та дій.
Консерватизм (лат. зберігаю, охороняю) — соціально-політична течія, яка заснована на визнанні соціальної значущості здобутків попередніх поколінь, стабільності, передбачуваності та застосуванні "обережних змін" соціально-політичного устрою держави.
Вперше став вживати термін "консерватизм" французький письменник XVIII століття Ф. Шатобріан, а одним з найбільш відомих стародавніх політичних консерваторів був Конфуцій, який висловив у "Афоризмах" консервативне кредо: „ Нікому не бажаю жити у часи великих змін".
Консерватизм в Європі зародився під впливом потоку перетворень Великої французької революції, яка намагалась змінити все — від форми державного управління (змінити монархію республікою) до введення нових назв місяців і днів у календарі. Ключове значення для становлення концепції відіграв трактат Бьорка "Роздуми про Французьку революцію". Той вважав, що політична мудрість полягає у досвіді, шануванні традицій, власної історії. Його гасло: "змінитись, щоб зберегти" означало таку гнучку форму консерватизму, яка дозволяє перейти на позицію соціального реформування заради збереження "єдиної нації". У подальшій історії проблемами консерватизму переймались такі видатні особистості як Медісон, Шумпетер, фон Хайек, Рейган, Тетчер.
Світоглядними підвалинами консерватизму виступає умонастрій, що спрямований на стабільність, усталеність, традицію, на ностальгію за минулим, визнання значущості поміркованого "соціального темпераменту", недовіра до людської природи та можливостей її розуму у здійсненні політичного керівництва.
Політологічний аспект консерватизму визначений відтворенням у програмах партій базових, перевірених століттями політичних цінностей. Від самого початку свого затвердження консерватизм у суспільній свідомості надавав перевагу зваженості у діях, збалансованості, повільним реформам, а уособленням його в суспільстві були такі споконвічні інститути як церква і релігія, сім'я, авторитет старших, влада та авторитет.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні ідейно-політичні течії сучасності“ на сторінці 1. Приємного читання.
