Розділ «1.3. Форми господарства у первісному суспільстві. Трипільська культура»

Ном являв собою землі декількох територіальних громад, адміністративним, релігійним, культурним центром яких було місто. Такі міста-держави вперше виникли наприкінці ІУ тис. до н.е. в Єгипті та Південній Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат). З часом номи перетворилися в об'єднання якого-небудь річкового басейну або об'єднувалися під владою більш сильного ному, який збирав данину з слабких.

З появою в III тис. до н.е. великих держав, починає складатися особлива форма соціально-політичного устрою - деспотія, притаманна більшості давньосхідних країн протягом всієї їх історії. Правитель держави у розвинутій деспотії мав усю повноту влади, вважався богом або, у крайньому випадку, нащадком бога. Велику роль в управлінні країною відігравав бюрократичний апарат, де існувала чітка система рангів та субординація. На все трудове населення деспотичної держави, крім податків, накладалися й державні повинності - так звані громадські роботи.

У ІІ тис. до н.е. в давньосхідних державах вдосконалилися знаряддя праці, спостерігався прогрес у ремеслі та сільському господарстві, зросла товарність виробництва, отримало розвиток лихварство, боргове рабство. Державні землі на різних умовах надавалися приватним особам. У той же час, між різними регіонами Близького Сходу встановилися економічні, політичні та культурні зв'язки, сформувалися міжнародні торговельні шляхи, зросло число торговельних поселень на території інших держав. Водночас, загострилася боротьба за перевагу на торговельних шляхах, стали частішими війни.

Кінець ІІ тис. до н.е. став складним періодом у житті давньосхідних держав. Закінчився бронзовий вік, коли знаряддя праці та зброю виготовляли переважно із бронзи, почався залізний вік. Культуру заліза на територію давніх держав принесли молоді народи, зокрема так звані "народи моря", які вторглися на територію цих держав та зробили значний внесок в історію Давнього Сходу.

Отже, давньосхідна економіка є прикладом найсуворішої державної централізації, де застосовувалася праця як рабів, так і вільних членів громад. Вивчення економічної структури та соціальних інституцій у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дають підставу вважати, що рабовласницьке виробництво на Давньому Сході носило лише умовний характер, а самі суспільства розглядати як особливий, "азіатський" тип господарства.

Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства. Становлення античної економіки ("античний" тип) відбувалося в масштабах невеликих полісів (міст-держав), найчастіше ремісничого типу, які поповнювали нестачу в території та робочій силі у воєнних походах. Більш висока продуктивність праці та економічне зростання забезпечувались значно ширшим, ніж на Давньому Сході, застосуванням техніки (залізні знаряддя праці у землеробстві, будівництві тощо). Удосконалювались гірнича справа та металургія. Проте, технічний прогрес позначився лише на тих галузях, в яких, в основному, використовувалася праця вільних людей, а не рабів.

Головним центром ремісничого виробництва та торгівлі стали Афіни. Особливо значною стає їх роль у V ст. до н.е. Вони перетворюються не лише на центр освіти Еллади, культурну столицю Греції, але й у важливий господарський центр, де отримали розвиток усі сфери економіки: будівництво, ремесло, торгівля, суднобудування та морські перевезення, текстильне та гончарне виробництво.

Отримують розвиток і товарно-грошові відносини. В обіг вводяться золоті, срібні та мідні гроші, з'являються кредитні відносини, поширюється лихварство. В багатьох галузях застосовується праця рабів, а головним джерелом їх надходження стають воєнні походи.

З часом Афіни поступаються Давньому Риму. Земля та землеробство в Римі та Італії з самого початку відігравали визначальну роль. Саме тому землеволодіння стає основою економічного життя Давнього Риму. Основним типом рабовласницького господарства була вілла (площею 25-100 га), де працювало декілька десятків рабів. Її господарство було багатогалузевим, інтенсивним. Вілли розташовувалися поблизу міст, куди збувалася частина врожаю. Як форма організації господарства вілла мала ряд переваг перед дрібним селянським господарством: тут застосовувалася кооперація праці, вона була краще організована, використовувалися різноманітні знаряддя та передові, на той час, агрономічні методи.

У ІІ ст. до н. е. в Римі виникають латифундії - великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці. Разом з тим, ішов процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі господарства з цілісною економічною організацією.

В цей період, у Римі отримало значний розвиток грошове господарство: з'явилась велика кількість банків, що виконували різноманітні посередницькі функції в грошових розрахунках; розвивалася зовнішня торгівля. Поступово населення охопило бажання до набуття багатства, справою честі вважалося акуратно вести свої грошові справи, примножувати, а не витрачати отриманий спадок.

Хоча наприкінці І тис. до н.е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже занепадав, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава - господарство дрібних землевласників.

У всіх галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керували підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя надзвичайно важким, що призводило до постійних повстань та виступів (наприклад, повстання під керівництвом Спартака у 73-71 роках до н.е.). Проте, загроза державі була не з боку бунтівників-рабів, а через падіння класу дрібних власників, яке відбувалося паралельно з посиленням рабства.

Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов'язують із падінням Римської держави, прискорене вторгненнями варварів. У V ст. їх набіги набули загрожуючого характеру. В 410 р. Рим був взятий та пограбований вестготами, а в 455 р. - вандалами. В 476 р. було скинуто останнього римського імператора - Ромула Августа. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах у Західній Європі виникли нові ранньофеодальні держави._

Територія Стародавньої Греції в ІІ-І тис. до н.е.

Велика грецька колонізація в VІІІ-VІ ст.. до н.е.

Стародавня Спарта