Розділ «1.5. Економічна думка країн Давнього Сходу»

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку Давнього Сходу, - це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому, багато з них мають нормативний характер і відображають позицію правлячих верств - фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників.

Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тис до н. е.) було започатковано конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління та ін.), які набули подальшого розвитку в античному періоді (I тис до н.е. - IV ст. н.е.).

Стародавній Єгипет

Економічна думка представлена творами державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара", "Пророцтво Іпусера", "Пророцтво Неферті", "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", різні адміністративно-господарські та юридичні документи.

Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів - всебічне зміцнення економічної влади держави. Найбільш цікаві (з економічного погляду) статті, присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, лихварства.

Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храму, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, в кращому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. В цілому закони царя Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е.._

Стародавня Індія

Писемними джерелами середини I тис до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності та майна.

Велика кількість брахманістських творів ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини - релігійного обов'язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими книжками про обов'язок (дхарму) є "Закони Ману", про вигоду (артху) -"Артхашастра", про кохання (каму) - "Камасутра".

Стародавній Китай

Економічна думка виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських і політичних учень. Основними напрямами старокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, які сформувалися у ІУ-Ш ст. до н.е..

Провідним напрямом було конфуціанство, яке, перетворившись на державну ідеологію, мало великий вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Назва цього напряму походить від імені його засновника - Конфуція (Кун-цзи) (близько 551-179 роки до н. е.). Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці "Лунь юй" ("Бесіди й міркування"), записаній його учнями. Його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний та незмінний порядок, установлений ще легендарними правителями глибокої давнини, сувору соціальну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, певних норм етики та моралі; розглядало регламентацію патріархально-родинних відносин як запоруку стабільності державного ладу.