Австрійська школа політичної економії здійснила найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналізму. Вона сформувалася в 70-і рр. ХІХ ст., це був ранній маржиналізм, перша його хвиля.
Серед економістів цієї школи найбільш відомими стали професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921) - засновник школи, а також його учні та послідовники Єйген фон Бьом-Баверк (1851-1914) і Фрідріх фон Візер (1851-1926). Вони вважаються фундаторами теорії граничної корисності благ. Тому австрійську школу маржиналізму часто _називають школою граничної корисності.
К. Менгер
- Головна праця - "Основи політичної економії" (1871).
- Методологія його дослідження мала окремі спільні риси з методологією класичної школи. Він, як і класики, виокремлював центральну категорію дослідження -вартість, яку назвав цінністю. Саму цінність він пов'язував не з витратами виробництва (витратами праці), як класики, а у зв'язку із суб'єктивним параметром - граничною корисністю. Тому в Менгера первинною є не сфера виробництва, а сфера споживання й обігу, де й виявляється корисність блага.
- Що стосується головного інструменту дослідження, то Менгер застосував мікроекономічний аналіз, або індивідуалізм. Це означає виявлення економічних відносин і показників на рівні окремого суб'єкта господарювання ("господарство Робінзона").
- Менгер намагався виявити причинно-наслідковий зв'язок економічних явищ і процесів, що стало особливою ознакою цієї школи. Він на основі вивчення цих зв'язків поділив життєві блага на "порядки" та обґрунтував принципи їх "компліментарності" ( доповнюваності).
- Благо першого порядку, за Менгером, забезпечує безпосереднє задоволення потреб людини. Блага нижчих порядків (другого, третього й т. д.) вимагають використання "опосередкованим чином".
- Менгер уважав, що гранична корисність певного блага визначається двома основними чинниками:
- інтенсивністю індивідуальної потреби в ньому;
- рідкісністю (запасом) цього блага.
- Менгер піддав критиці й теорію зарплати класиків, розглядаючи її як рентний дохід за високу кваліфікацію чи талант робітника. Він виступав і проти положення класиків про еквівалентний обмін товарами: обмін
Менгер зводив до відносин двох партнерів, результат яких взаємовигідний, але не еквівалентний, уважав обмін продуктивним, як промисловість чи землеробство. Обмін змінює граничну цінність блага, зменшуючи чи збільшуючи його запас.
Е. Бем-Баверк
- Головна праця - "Основи теорії цінності господарських благ" (1866).
- Він намагався довести, що мінова цінність (вартість), як і споживна (корисність), визначається граничною корисністю на основі їх суб'єктивних оцінок. Бем-Баверк розрізняв суб'єктивну та об'єктивну цінність, уважаючи, що перша - це "особиста оцінка блага споживачем і продавцем", а друга - це "пропозиції обміну, які формуються на ринку під впливом конкуренції".
- Бем-Баверк розробив поняття субстанційної граничної корисності.
- Гранична корисність певного блага, довів він, збігається з користю, яку приносить остання одиниця запасу цього блага; при цьому остання одиниця блага задовольняє найменш настійливу потребу. - Теорію граничної корисності Бем-Баверк доповнив власною "теорією очікування", тобто врахування фактору часу, який впливає на граничну корисність господарських благ. Із цією теорію він пов'язував походження процента. Тому теорію "очікування" часто називають "психологічною теорією процента".
Ф. Візер
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Краус Н.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5.2. Австрійська школа граничної корисності (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер)“ на сторінці 1. Приємного читання.