TextBook Історія економіки та економічної думки
3.4. Економічний розвиток українських земель у період козацької доби
Під час Визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування (1648-1667 рр.) утворилася Українська козацька держава, що вела боротьбу за об'єднання всіх українських земель під гетьманською булавою. З ліквідацією в Україні польсько-шляхетського державного апарату старшина Війська Запорізького почала здійснювати керівництво країною.
Економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави визначалася військовими та політичними досягненнями, відносинами з Річчю Посполитою, розмахом селянської антифеодальної боротьби й змінювалася на різних етапах Визвольної війни._
Місцезнаходження Запорізької Січі в другій половині XVI-у XVII ст.
Герб Війська Запорізького
Козацькі гармати. Українська козацька хата. Козацький побут.
Козацькі забави
Земельна реформа
Оцінка результатів у поземельній діяльності
Внутрішньогосподарський розвиток України в XVI-XVIII ст.
У господарському житті України велику роль відігравала промисловість, у тому числі хатня, якою селяни та козаки займалися у вільний від землеробства час, виготовляючи насамперед вироби побутового призначення. Феодально залежне селянство сплачувало натуральну ренту пряжею, полотном, сукном.
Відбувався подальший розвиток міського та сільського ремесла, що в умовах товарно-грошових відносин із роботи на замовлення переросло в дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось й утверджувалося мануфактурне виробництво.
| Розвиток ремесла | - Важливим показником розвитку ремесла в містах була кількість ремісників, їхніх професій. Так, у кінці XVI - першій половині XVII ст. в Руському та Волинському воєводствах налічувалося понад 8000 ремісників. За даними перепису 1666 р., в 36 містах Лівобережної України 26 % жителів були ремісниками. Унаслідок політики московської влади, що обмежувала розвиток української промисловості, в кінці XVIII ст. серед населення Гетьманщини ремісники становили незначну кількість: у Чернігові - 4,5 %, у Гадячі - 16 % усіх жителів. Значними ремісничими центрами були Ніжин -42,3 % дворів ремісників, Стародуб - 48,5 %. У Києві працювали 4 тис ремісників. У Харківському намісництві ремеслом займався 1 % населення, у Катеринославському намісництві - 4 %. За даними австрійського перепису 1773 р., у Галичині нараховувалося майже 60 тис ремісників і торговців. У Закарпатті 1715 р. було 119 ремісників , а в 1780 р. тільки в Ужгороді їх налічувалося 226. - Найпоширенішими міськими ремеслами були кравецтво, ткацтво, сукноробство, ковальство, зброярство, ювелірна справа, бондарство, гончарство, кушнірство, цегельництво, теслярство, виробництво пороху, суднобудування. В окрему галузь виділилося виготовлення продуктів харчування і напоїв. Перевозили товари гужовим і водним транспортом. Посилилася спеціалізація ремесел. Існувало 34 спеціальності з деревообробки, 22 - будівельної справи, 17 -виробництва одягу, 25 - харчової й винокурної промисловості. Ремісники застосовували передові для того часу технології виробництва, що ставило їхні вироби в один ряд із кращими зразками західноєвропейського ремесла. | |
| Виникнення мануфактур | - Виникнення мануфактур відбувалося двома шляхами: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво. - Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічних процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Важливе значення мало те, що в XVI - першій половині XVII ст. власниками промислів були представники всіх прошарків населення України (купці, шляхта, міщани, козаки, селяни). Найбільшими в економічному та військово-стратегічному відношеннях промислами володіла держава. | |
| Діяльність цехів | У XVI - першій половині XVII ст. кількість цехових об'єднань збільшилася. Діяльність цехів регламентувалася цеховими статутами, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір плати підмайстрів і учнів, термін учнівства, кількість сировини, що закуповувалась. Важчим був вступ до цеху нових членів, для цього збільшувалися терміни навчання, а від членів вимагали "чистоти походження". - Однак з розвитком товарно-грошових відносин, розширенням ринку цехи не могли забезпечити попит на міські ремісничі вироби, який насамперед задовольнявся партачами (позацеховими майстрами). У першій половині XVII ст. питома вага партачів у суспільному виробництві міст України була досить значною. У Львові вони становили понад 40 % усіх ремісників. На відміну від цехових ремісників, які перебували під юрисдикцією магістрату, партачі були під захистом шляхти, духовенства й обслуговували їхні потреби. Водночас вони працювали на ринок, підриваючи своєю конкуренцією цехове ремесло. | |
| Нова соціальна група - скупники | - Поступово відбувався процес підпорядкування сільського ремесла міському. Унаслідок певної насиченості сільського ринку ремісник намагався збути свій товар у місті. Проте це вдавалося їм із великими труднощами. Адміністрація міста штрафувала чи конфісковувала товар сільського ремісника, який втручався в монополію цехових ремісників. Сільські ремісники намагалися переселитися в місто. Переважна більшість втікачів поповнювала ряди партачів. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({}); - Якщо в М-ХУ ст. ремісник контролював виробництво та збут своїх товарів, то в XVI-XVIII ст. він утратив владу над своїм продуктом. Сформувалася нова соціальна група - скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем. | |
| Формування доходів | - Значні доходи козацька держава одержувала із сільськогосподарських промислів. У її власність перейшли млини, винокурні, броварні, корчми, лісові буди та інші підприємства, які раніше належали королівщинам або шляхті. - Важливою статтею поповнення державного скарбу були доходи від торгівлі. Існував ряд внутрішніх торгових зборів, що їх платили на торгах і ярмарках, зокрема возове - від возів, помірне - від мір збіжжя, повідерщина - від продажу відрами спиртних напоїв, а на дорогах -мостове, перевіз. Великі міста гроші від цих зборів брали на власні потреби, а містечка - передавали їх до казни (скарб). Повністю належали казні (скарбові) кордонні мита від ввезення та вивезення товарів. Проте гетьман іноді звільняв купців від мит та інших торгових зборів. - Головним джерелом прибутків військового скарбу були загальні податки з населення Української козацької держави. Зокрема стягували: побір або подимне - постійний податок від хати, дворів, землі; стацію - надзвичайний податок, який йшов переважно на утримання війська. - Оподатковувалися також виробники спиртних напоїв. Цей податок, який називався показанщиною, платили й козаки. Кошти державного скарбу за Б. Хмельницького витрачали в основному "на утримання послів і на всякі військові потреби". - Однак, незважаючи на складні умови Визвольної війни середини XVII ст., фінанси України в цілому були добре організовані. Державний скарб, успішно долаючи труднощі, виконував покладені на нього важливі функції. | |
| Грошовий обіг | - Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, у тому числі Лівобережної України. Випускалися мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, гривеники), золоті (до 1753 p. червонці, з 1755 p. 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. У грошовому балансі країни значення золотих монет було незначним (2,7 %), зростало карбування мідних, і на кінець XVIII ст. частка срібних і мідних монет зрівнялася. - У 1769 p. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). | |
| Кредит | - Водночас із зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях в XVI-XVIII ст. поширилися кредитні операції й лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю в купців вільних коштів. - Лихварство було поширене серед представників різних верств населення (купці, орендарі, корчмарі, старости). Найбільше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. У Галичині своєрідними банківськими організаціями були єврейські міські громади (кагали). - Позиковий процент був високим - від 8 % до 20 % на рік, а на короткострокові періоди - 50-100 %, часто виступав у натуральній формі (передача користування землею та ін.). - Великі позики надавалися магнатам, шляхті, купцям і козакам, навіть королям. | |
| Металургія | - Продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були Чернігівщина, Волинь, Яноцька, Стрийська, Самбірська землі Руського воєводства. У XVI ст. в Україні діяло 70, у першій половині XVII ст. - 120 рудних виробництв. - В Українській козацькій державі рудні старшини монастирів були під суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якої надходила десята частина виробленої продукції. Для будівництва рудні був необхідний дозвіл гетьмана. Рудні будувалися не власником, а "коштом й старанням" фахівців рудної справи, які отримували промисли в оренду. Першими рудниками в Лівобережній Україні були вихідці з Правобережної України й Польщі. | |
| Розвиток торгових зв'язків | - Зрушення в сільському господарстві, ремеслах і промисловості України зумовлювали пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками та землями. Чим глибшим був суспільний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних та професійних груп у виробничому спілкуванні. Неабияку роль у цьому відігравали міські торги та базари, на які приїжджали переважно жителі навколишніх сіл та міст. - Розвивались українсько-російські торгові зв'язки. Українські купці торгували не лише в прикордонних містах, а й возили свої товари в Москву, Курськ, Єлець, Тулу, Калугу, Рильськ, Нижній Новгород. Жваву торгівлю вели українські купці й на Дону. Російські купці збували свої товари в Києві, Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському, Кам'янці-Подільському, Барі, Миргороді, Прилуках. - В Україну завозили хутра, сукно, полотно, металеві та дерев'яні вироби, кінську збрую, сідла, зброю, одяг, ювелірні вироби. В Росію вивозили шкіри, худобу, овець, коней, вовну, рибу, віск, хміль, папір, сіль, жито, пшоно, горілку, полотно, скло, гончарні та інші вироби. Російські купці везли з України книги, продавали їх у Москві та найвіддаленіших районах держави. Так, у бібліотеці солепромисловиків Строганових у Сольвичегодську налічувалися сотні українських книг переважно "київського друку". З Києва в Москву та Підмосков'я привозили для палацових садів різне насіння, саджанці угорських груш та слив, виноградні черенки. До двору царя Олексія Михайловича з України | |
| Ярмарки | поставляли волоські горіхи. - Значну роль відігравали контрактові ярмарки у Львові та Києві, що збиралися щорічно. У Львові такі ярмарки (початок січня - лютий) перетворилися на біржі, де купували, продавали, закладали, здавали в оренду маєтки, укладали кредитні угоди, надавали позики. У 1775 р. було укладено 1205 угод на суму 39,3 млн польських золотих, кількість учасників становила 4000 чол. На контрактовий ярмарок у Києві, що був відкритий в 1797 р. замість ярмарку в Дубно на Волині, приїжджало 5 тис чоловік . - За торговим обсягом ярмарки поділялися на великі, середні та дрібні. На великих ярмарках відбувалася торгівля оптом, і вони проводились рідко. - В описах ярмарків і торгів Гетьманщини згадувалися купці з усіх земель України. Б. Хмельницький своїм універсалом 1657 р. наказав, щоб козацькі старшини "з людьми Львова як з власними нашими поводилися і в усякій торгівлі купецтву не робили перешкоди". | |
| Інші галузі | - Особливе місце в промисловості належало виробництву селітри в Лівобережній та Слобідській Україні. Осередком цього промислу були басейни річок Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, райони поблизу Чугуєва й Путивля. У період польсько-шляхетського панування існувало майже 20 селітроварень, виробництво на яких було монополізоване урядом Польщі. - Розвивалося виробництво скла. У другій половині XVIII ст. в Україні діяло приблизно 135 гут. Гути виготовляли листове скло, скляний посуд, кришталеві вироби. Чисельність робітників становила 15-26 чол. на кожній. Існував сталий розподіл праці. Використовували в основному найману працю, а також поденну. | |
У результаті Визвольної війни українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України основними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність, було скасоване кріпосне право. Однак Українська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісність українських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму.
В Україні зміцнювалися економічні зв'язки окремих районів, тривав процес утворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світової господарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська держава й Річ Посполита, які спрямовували свої зусилля на ліквідацію самостійної України, перетворення її на колонію.
Наступний розділ:
3.5. Особливості культури Західної Європи
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Краус Н.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.4. Економічний розвиток українських земель у період козацької доби“ на сторінці 1. Приємного читання.