Розділ «9.2. Економічні дискусії 20-30-х років ХХ ст.»

- Після Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків у Росії формування радянської економічної думки відбувалось у процесі дискусій, що здійснювались на демократичних засадах, і завершилось установленням ідеологічного диктату так званої пролетарської політичної економії.

- Дискусії позитивно позначилися на розвитку економічної теорії й сприяли визнанню необхідності існування політичної економії навіть у соціалістичному суспільстві, визначили її структуру.

- На початку 1920-х рр. у теоретичному протиборстві зіткнулись два напрями економічної думки: той, що базувався на неокласичному підході й намагався пристосувати цей підхід до нової економічної практики, і той, що ґрунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму.

- У 1930-і рр. сталінізм остаточно поклав край навіть останнім натякам на плюралізм в економічних дослідженнях. Радянська політична економія починає розвиватись у замкненому просторі, у цілковитому відриві від світової економічної думки. Характерною ознакою економічної теорії, починаючи з 1930-х рр., була її заідеологізованість. Політична економія доводила правильність економічного курсу партії та уряду, проголошувала суб'єктивно створювані ними господарські форми справді соціалістичними і єдино можливими.

- Особливу роль у розвитку радянської економічної думки цього періоду відіграли такі вчені, як О. Чаянов, М. Кондратьєв. Зокрема М. Кондратьєв розробив теорію великих циклів (довгих хвиль), теорію відносної динаміки й кон'юнктури народного господарства, заклав основи макроекономічної теорії наукового планування й прогнозування тощо.

- Водночас у радянській економічній науці спостерігалися періодичні пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної цензури. Так, у 1960-х рр. розпочалася кампанія щодо впровадження госпрозрахунку. При розгляді наукових праць із цієї проблеми слід звернути увагу на трактування таких категорій, як ціна й ціноутворення, прибуток, рента, заробітна плата.

- У 1970-х рр. у радянській економічній літературі починається дискусія з питань співвідношення політики та економіки, а також дискутувалося питання про зв'язок політичної економії з іншими науками. Політична економія соціалізму здобула можливість оперувати економіко-математичними та статистичними методами аналізу (Л. В. Канторович). Багато уваги приділялось питанням критики зарубіжних буржуазних економічних теорій, розробці абстрактних теоретичних проблем політичної економії.

- У кінці 1980-х - на початку 1990-х рр. у зв'язку з кардинальними змінами соціально-економічної ситуації в суспільстві, проголошенням незалежності України головна увага стала приділятись проблемам роздержавлення, приватизації, ролі й значенню ринкових відносин тощо.

- Переосмислюється роль і значення праць українських економістів М. Туган-Барановського, К. Воблого, О. Челінцева, М. Волобуєва, Є. Слуцького та ін. У 90-х роках були опубліковані праці відомих українських економістів І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського, А. Чухно та ін.

- Р. Абрамович, Д. Далін, М. Устрялов указували на те, що суспільна власність - це неприродна форма, що її можна встановити лише насильницьким шляхом, вона неодмінно призведе до руйнування господарства, оскільки підірве всі стимули до праці, до розвитку. Своє твердження вони обґрунтували, виходячи з неокласичних позицій.

- Г. Гурвич у статті "Соціалізм і власність", стверджував, що суспільна власність може належати лише державі й "ні найменшою мірою не належить окремим частинам держави або окремим громадянам", тому процес усуспільнення є не що інше, як створення засад монополізації. На його думку, монополії - це руйнівна сила, яка спотворює всі природноекономічні зв'язки в суспільстві.

Дискусії, що розгорнулися довкола проблеми запровадження нової економічної політики (непу), визначили основні її складові:

- переведення державних підприємств на умови економічної самостійності; - запровадження товарно-грошових відносин;

- установлення податкового принципу взаємодії підприємств усіх секторів

економіки з державою; - налагодження міжнародних економічних в'язків.

- Є. Преображенський критикує новий курс як "політику, що означає свободу збагачення, накопичення та використання найманої праці й нічого більше":

- "природний закон" розвитку дрібного товарного виробництва відновлює капіталістичні відносини, скасовані Жовтнем;

- "природний закон" розвитку соціалістичного суспільства ґрунтується на базі великої промисловості, орієнтується на розширення прориву, здійсненого революцією назовні, з прагненням за рахунок дрібнобуржуазного та середньокапіталістичного оточення розширити його із середини.

- У багатьох працях, виданих у перші роки непу, планування протиставлялося товарному виробництву. Л. Красін, В. Куйбишев, С. Струмилін, Г. Александров уважали, що план переможе стихію капіталістичного товарного виробництва. Для цього треба тільки перетворити план на закон. Вони стверджували, що провідною в соціалістичному плануванні має стати ідея директивності, оскільки директивний характер плану випливає з природи соціалізму, коли на зміну стихійному економічному розвитку приходить свідомо керований процес.