Розділ «4.3. Економічна теорія фізіократів (Ф. Кене, Ф. Тюрго)»

У другій половині XVIII ст. у Франції економісти здійсненими спробу сформувати економічну науку на широкій основі, їх називали фізіократами (фр. -phiiocrato-, гр. - phyic- природа, krato- влада), або прихильниками природного закону, виразниками природовладдя, через те що вони намагались знайти природні закони суспільного буття.

Сама назва "фізіократи" походить від назви книги Дюпона де Немур "Фізіократія, або природна конституція найбільш вигідного управління людським родом" (1768). Школа фізіократів виникла в перехідний період від феодалізму до капіталізму, під час розвитку у Франції мануфактурного капіталізму. Цей напрям класичної політичної економії відводив центральну роль в економіці сільськогосподарському виробництву.

Головним представником і розробником фізіократизму був Франсуа Кене (1694-1774). Основні його роботи: "Загальні принципи економічної політики землеробської держави й примітки до цих принципів" (1758), "Економічна таблиця" (1758), "Про торгівлю" (1765), "Природне право" (1765) та ін.

Учнями та послідовниками Кене були Мірабо Віктор Рікеті (1715-1789), Дюпон де Немур П'єр Самюель (1739-1817), Тюрго Анн Робер Жак (1727-1781). Щоправда, сам Тюрго не вважав себе ні учнем, ні послідовником Кене, хоч підтримував основи фізіократичного вчення.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, уважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку "творів землі", у чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не існувало поняття грошового капіталу, вони стверджували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей - "як засіб обігу". Нагромадження грошей уважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту й позбавляє їх єдиної корисної функції - слугувати обміну товарів._

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіталу, розрізняючи "щорічні аванси", річні витрати й "первинні аванси", які становлять фонд організації землеробського господарства й витрачаються відразу на багато років уперед. "Первісні аванси" (витрати на землеробське облаштування) відповідають основному капіталу, а "щорічні аванси" (щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво) - оборотному капіталу.

Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту. Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окремої особи не можуть йти врозріз зі спільними інтересами суспільства._

Створення багатства й чистого продукту

- Кене ввів в економічну теорію поняття "чистий продукт", під яким фізіократи розуміли надлишок продукції над витратами виробництва в землеробстві. "Щорічно створювані багатства, які утворюють доходи нації, - пише Кене, - являють собою продукт, що становить після відрахування всіх витрат прибутки, вилучувані із земельних володінь". Як видно із цього визначення, Кене змішує поняття продукту як фізичної субстанції з категорією прибутку.

- Кене стверджує, що чистий продукт у землеробстві створюється працею. "Праця в сільському господарстві, - говорить Кене, - відшкодовує затрати, оплачує робітників, зайнятих обробітком землі, приносить дохід землеробу й, крім цього, виробляє доходи земельної власності. Ті, хто купує вироби промисловості, сплачують вкладені затрати, робочу силу й прибуток торговця, але зверх цього в таких виробах не виробляється жодного доходу. Усі витрати на виробництво виробів промисловості покриваються за рахунок доходів, одержуваних від земельної власності".

- Кене вважав, що в сфері обігу прибуток також не створюється, що обмін насправді нічого не виробляє, оскільки "...торгівля є нічим іншим, як обміном цінності на рівноцінність", а прибуток торговців країни являє собою фонд витрат, який зникає з припиненням виробництва, а вигода від продажу потягне за собою втрати при купівлі.

Капітал і відсоток на капітал

Щорічні затрати в землеробстві на виробництво (насіння, робоча сила) Кене називав щорічними авансами, а затрати на кілька років (машини, будівлі, худобу) - початковими авансами. Ці аванси Кене розглядав як капітал у натуральній формі й наголошував на необхідності їх ефективного використання. Він відзначає, що щорічні аванси входять до затрат виробника повністю, а початкові - частково. Промисловий капітал Кене вважав безплідним. - За Кене, відсоток на капітал, відданий у позичку, ґрунтується на подібності, яку він має з доходом від землі й заробітком від торгівлі перепродавців, а величина грошового відсотка нарівні із земельним доходом підпорядкована природному закону, який обмежує розмір того й того. Як пише Кене, "...лише остання (земля. - Авт.) насправді приносить дохід, і один лише цей дохід може служити основою для стягування відсотка з капіталів, вкладених у вічні ренти".

Чистий продукт землі як єдиний елемент національного багатства

- Згідно з фізіократичним ученням, промисловий прибуток і грошовий відсоток породжуються чистим продуктом (земельною рентою). Починаючи ж з А. Сміта, ряд економістів уважають, що земельна рента й процент є похідними від промислового прибутку, який поділяється між різними класами. К. Маркс при цьому називає промисловий прибуток початковою загальною формою додаткової вартості.

- Маркс відзначає, що "...землеробська праця становить природну основу не тільки для додаткової праці в сфері самого землеробства, але й для перетворення всіх інших галузей праці на самостійні галузі, а отже, і для створюваної в них додаткової вартості; тому зрозуміло, що саме її до тих пір повинні були розглядати як творця додаткової вартості, доки взагалі суспільною вартістю вважалась певна конкретна праця, а не абстрактна праця і її міра, робочий час".

- Річард Джон у своїй праці "R. Jone-. On the Di-tribution- of Welth - London, 1831, р. 159-160" (Російський переклад: Джон Ричард. Экономические сочинения. - Соцэквид, 1937, с. 114) відмічає: "Зрозуміло, що відносна чисельність тих людей, які можуть існувати, не займаючись землеробською працею, цілком визначається продуктивністю праці землеробів".

- У своїй роботі "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766) у книзі "Твори Тюрго. Нове видання Е. Дера. Том 1. - Париж, 1844" А. Тюрго показує, що капітали також походять із прибутків працюючих класів, але оскільки ці прибутки одержуються завжди із землі, оскільки всі вони виплачуються або з доходу, або з витрат виробництва цього доходу, то очевидно, що й капітали, цілком так само, як і дохід, походять із землі; або, точніше, вони є нічим іншим, як нагромадженням тієї частини вироблюваних землею цінностей, яку власники доходу або ж ті, з ким вони ділять свій дохід, можуть щорічно відкладати, не витрачаючи її на задоволення своїх потреб.