Розділ 3. Суспільні відносини власності та економічні системи

• вільна конкуренція усіх економічних суб'єктів. Це означає наявність багатьох самостійних продавців і покупців, жоден із яких не має економічної влади на ринку, тобто не в змозі нав'язувати свою ціну. Кожен має свободу вибору партнерів і товарів, причому вирішальну роль відіграє споживач;

• мінімальна роль держави в економіці. Вплив держави на економіку обмежується в основному захистом приватної власності та створенням правових умов для діяльності економічних суб'єктів — "правил гри". А. Сміт зауважував, що надмірне втручання держави в економіку шкодитиме дії механізму її ринкового саморегулювання, а тому державі краще керуватися принципом "laissez faire"(ne заважати працювати).

Її основним недоліком є те, що поза увагою ринкових відносин залишається цілий ряд нагальних соціальних проблем, їй байдужі ідеали гуманізму.

Змішана економіка — це економічна система, у якій поєднуються приватний та державний сектори економіки, а ринкове саморегулювання ефективно доповнюється державним регулюванням.

Економічна система змішаного типу замінила вільний ринок, починаючи з першої третини XX ст., і характерна для сучасних розвинених країн.

Змішана економічна система успадкувала багато рис економіки вільного ринку, а саме: провідну роль відіграє приватна власність на ресурси, є свобода підприємництва, пріоритет за приватним економічним інтересом, працює "невидима рука". Разом з тим, у цій системі появилися нові риси, пов'язані зі змінами в ринковій конкуренції та посиленням економічної ролі держави.

У сучасній економіці вільна конкуренція на більшості ринків переросла в обмежену, або контрольовану, конкуренцію. Замість множини дрібних виробників, як це було колись, у більшості видів економічної діяльності нині господарює лишень декілька великих компаній, яким фінансово доступні новітні дорогі технології, рекламні витрати тощо. Зосереджуючи у своїх руках значну частку ринку, вони спроможні в тій чи іншій мірі контролювати і навіть управляти ринком, диктувати свої умови.

Суттєво змінилася і роль держави в сучасній економіці. Тепер держава вже не обмежується роллю "нічного сторожа", як раніше, а є активним економічним суб'єктом, котрий регулює економіку, використовуючи цілий ряд інструментів, включаючи і державний сектор економіки (власність держави). Зокрема, держава тепер покликана захищати конкуренцію, без якої ринок втрачає свою саморегулівну силу, створювати умови для стабільного і ефективного розвитку національної економіки та вирішення багатьох соціальних проблем.

Як показує світова практика, не існує єдиної для усіх країн, універсальної моделі економічної системи змішаного типу. Кожна країна шукає власну, національну модель економічної системи, у якій би органічно й гнучко, з урахуванням як економічних, так і соціальних і політичних факторів, поєднувалися ринкове саморегулювання та державне регулювання економіки.

За ступенем інтенсивності впливу держави на економіку та пріоритетністю її завдань нині у розвиненому світі узагальнено виділяються такі основні моделі змішаної економіки: ліберальна ринкова економіка, соціальна ринкова економіка та корпоративна економіка.

Ліберальна ринкова економіка (США, Велика Британія) характеризується незначним втручанням держави в економіку та жорсткою позицією держави щодо забезпечення рівних умов для підприємницької діяльності.

Соціальна ринкова економіка (Німеччина, Австрія, Швеція) примітна значною часткою державного сектора, розвитком соціального партнерства роботодавців і найманих працівників, наявністю розгалуженої системи соціального захисту.

Корпоративна економіка (Японія, Південна Корея) дає приклад активної і цілеспрямованої підтримки державою великого бізнесу заради прискореного зростання національної економіки та завоювання світового ринку.

3.4. Перехідна економіка

Перехідна, або трансформаційна, економіка — це стан економіки у період зміни суспільно-економічних систем, переходу від однієї системи до іншої, більш ефективної.

Зміна практично усіх названих вище епох та типів економічних систем означала перехідний, або трансформаційний (транзитивний), стан економіки. Перехідний період (стан) закінчується повним утвердженням нової економічної системи.

Слід зауважити, що усі досоціалістичні економічні системи виникали в ході природно-еволюційного розвитку, і лише згодом наука намагалася теоретично осмислити їх. Соціалістична ж (централізовано-планова) економіка, навпаки, спочатку виникла як ідея, теорія, а потім цю теорію спробували реалізувати на практиці насильницьким (революційним) шляхом.

Одержавлення економічного життя стало своєрідним експериментом XX ст., у який було втягнуто понад три десятки країн і народів світу. Він обернувся для них колосальними матеріальними і людськими жертвами, спотворенням економічних зв'язків, відсталістю й бідністю більшості населення, моральною деградацією людини. Отож, цілком закономірно: що тривалішим було насилля над економікою й людиною у тій чи іншій країні, то складнішим і болючішим для неї став перехід до свободи і ринкової економіки.

Для України, зокрема, перехід до ринку виявився надзвичайно проблематичним і драматичним, адже, як зазначалося вище, у критичній ситуації (розпаду радянської імперії) їй довелося негайно приступити до вирішення одразу чотирьох ключових історичних завдань, а саме: 1) формування власної держави, 2) політичної нації, 3) громадянського суспільства та 4) ринкової економіки. Вирішення цих завдань у розвинених країнах Заходу зайняло кілька століть, а тому ні вітчизняні, ні західні інтелектуали виявилися неготовими запропонувати Україні (й іншим подібним країнам) раціональну концепцію й стратегію реформ. Відтак постсоціалістичне суспільство змушене вирішувати свої проблеми фактично методом проб і помилок. Більше того, шалений опір реформам чинять аморальні політики, чиновники, котрі обіймають посади у віджилих владних структурах, керівники й власники підприємств, котрі бояться втратити господарську владу і тіньові доходи, криміналітет, що обслуговує інтереси вдасть імущих. Гальмуванню реформ сприяє також пасивність населення, занижений рівень громадянської самосвідомості.

У перехідний період постсоціалістичне суспільство приречене здійснювати трансформацію неринкової (командної) економіки у регульовану ринкову. Ця трансформація носить інверсійний характер. Але, тим не менш, сам перехід до ринку чи ринкова економіка не повинні розглядатися як стратегічна мета уряду — негоже підміняти мету засобом її досягнення. Кінцевою метою економічної політики має слугувати досягнення високої ефективності економіки як основи стабільного добробуту населення. Засобом досягнення її є система регульованих ринкових відносин, або ринкова економіка.