Розділ 3. Суспільні відносини власності та економічні системи

З погляду критеріїв типізації суспільних економічних систем найбільшу популярність серед науковців набули два методологічних підходи: формаційний та цивілізаційний.

Формаційний підхід до розуміння історичного процесу розвитку людського суспільства, періодизації його економічної історії розробили К. Маркс і його послідовники. Марксів підхід ґрунтується на введенні специфічного поняття "суспільно-економічна формація".

Під суспільно-економічною формацією розуміється форма існування суспільства, що характеризується єдністю певного способу виробництва та відповідної йому надбудови. У свою чергу, спосіб виробництва виражає взаємозв'язок продуктивних сил (сукупності речового й особистого факторів виробництва в суспільному масштабі) та виробничих відносин (основу яких складають відносини власності на засоби виробництва). Спосіб виробництва виступає як економічний базис, або вираження економічного ладу (устрою) суспільства. На економічному базисі виростає так звана надбудова у вигляді сукупності усіх інших суспільних відносин: політичних, релігійних, юридичних, національних, сімейних тощо.

Згідно з теорією суспільної формації, людство у своєму розвитку послідовно проходить ряд формацій, у кожній з яких досягається тимчасова відповідність виробничих відносин (принципів організації господарського життя, форм власності) продуктивним силам (рівню техніки й технології виробництва, рівню людських знань і кваліфікації працівників). Одначе невпинний розвиток продуктивних сил порушує цю відповідність, приводить до відставання виробничих відносин і гальмування останніми розвитку перших, назріває соціальний конфлікт, вибух якого означає загибель для даної формації і утвердження нової.

В історії людства К. Маркс виділив три основні суспільно-економічні формації:

1) первинну, або архаїчну, до якої він включав первіснообщинний і частково азійський способи виробництва;

2) вторинну, або економічну, яка заснована на приватній власності і охоплює пізній азійський, рабовласницький, феодальний і капіталістичний способи виробництва;

3) третинну, або комуністичну, яку він уявляв як тривалу історичну епоху, що проходитиме через ряд проміжних способів виробництва і матиме своїм основним змістом усунення приватної власності, або, інакше кажучи, означатиме здійснення віковічної мрії людства — перехід від царства необхідності до царства свободи.

Формаційний підхід дав змогу виявити закономірні стадії в економічному розвитку людства, а саме виділити п'ять способів виробництва, що послідовно змінюють один одного: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний.

Первіснообщинний лад — первісний етап людської історії, для якого характерна общинна власність, спільна праця та общинний зрівняльний розподіл благ через нерозвиненість виробництва й цілковиту залежність від сил і дарів природи.

Рабовласницький лад — наступний суспільний лад, за якого панує приватна власність, у тому числі і на рабів (зазвичай із полонених). Перехід відбувся завдяки появі економічного надлишку (додаткового продукту), який уможливив виділення моногамної сім'ї в окрему господарську одиницю як суб'єкта приватної власності. Азійський спосіб виробництва, що існував в епоху рабства, мав специфіку: найбільшим власником землі і споруд була держава, яка використовувала примусову працю населення.

Феодальний лад — суспільний лад, за якого панівною є приватна власність на землю і частково (у деяких країнах) на селян (кріпаків). Додатковий продукт привласнювався земельними власниками у вигляді натуральної, а пізніше грошової ренти (роботи на панщині, сплати оброку продуктами або грошима).

Капіталістичний лад — сучасний суспільний лад, що характеризується пануванням приватної власності, свободою підприємництва й вільним наймом працівників.

Комуністичний лад — суспільний лад без приватної власності і ринкової економіки. Його початковою стадією вважається соціалістичний спосіб виробництва, за якого більшість засобів виробництва націоналізована й належить державі (або трудовим колективам).

Сучасна наука віддає належне К. Марксу як досліднику, котрий, мабуть, найпершим спробував ґрунтовно розібратися в економічній історії людства і представив її у вигляді логічної системи, а не хаосу фактів. Разом із тим, формаційний підхід сьогодні піддається серйозній критиці. По-перше, відводячи вирішальну роль в людській історії матеріальному виробництву, він представляється надто жорстким і прямолінійним, позаяк ігнорує реальну багатоваріантність економічного розвитку, особливо в сучасному світі. По-друге, він абсолютизує класову боротьбу як своєрідний локомотив історії, заперечує необхідний і нерозривний зв'язок економічного життя з приватною власністю, проповідуючи на основі своєї логічної схеми настання колективістського суспільства, де вільний економічний вибір кожного буде замінено єдиним планом для усіх.

Цивілізаційний підхід до історії людства та виділення економічних систем ґрунтується на понятті "цивілізація"1, під яким переважно розуміють або тільки сучасну стадію в розвитку людства, яка прийшла на зміну варварству, або різні рівні культури в широкому смислі, які відображають стан економіки, рівень розвитку потреб і духовних цінностей людини та суспільства загалом.

Так, американський учений Л. Морган, який одним із перших серед істориків застосував цей критерій, виділяє в людській історії три великих епохи:

1) епоху дикості (мисливське господарство);

2) епоху варварства (кочове скотарство);

3) епоху цивілізації, яка, в свою чергу, охоплює такі цивілізації: