Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

- розширення доступу до фінансових, матеріальних, трудових і науково-технічних ресурсів у масштабах всього інтеграційного об'єднання;

інтенсивний розвиток виробничої кооперації та підвищення рівня конкурентності національного виробництва;

- інвестиційно-інноваційна активність суб'єктів господарювання унаслідок посилення внутрішньої конкуренції та зростання попиту на їх продукцію;

- прискорення структурної перебудови національної економіки (завдяки отриманню підтримки і фінансової допомоги, що особливо важливо для менш розвинених країн);

- розвиток добросусідських відносин між країнами. Так, економічна інтеграція нарешті примирила Францію та Німеччину, які споконвіку ворогували між собою. Можливі втрати для країн-учасниць інтеграційних об'єднань:

- для країни зі слабкою конкурентною економікою миттєве скасування імпортних мит призводить до банкрутства її підприємств, насамперед обробної промисловості, а також істотного скорочення надходжень до державного бюджету;

- для країни, яка припізнилася із реформуванням аграрного сектору виробництва, введення жорстких єдиних вимог щодо якості його продукції, особливо тваринницької, може призвести на деякий час до його занепаду;

- можливий відтік трудових ресурсів, насамперед кваліфікованої робочої сили, у більш економічно розвинені країни, які пропонують вишу оплату та кращі умови праці;

- формування спільних наддержавних органів управління, централізованих фінансів, а також скасування візового режиму на переміщення людей, може спричиняти з часом невдоволення окремих країн, наприклад, щодо зростання адміністративних витрат, бюрократизації управління, несправедливого розподілу фінансових ресурсів, напливу іноземців тощо.

Міжнародна економічна інтеграція — процес тривалий, який охоплює послідовний ряд ступенів, або форм зближення і взаємодії країн. Рівень інтегрованості в принципі визначається тим, наскільки вдалося мінімізувати трансакційні витрати суб'єктам господарювання тієї чи іншої країни у зовнішньоекономічній сфері їх діяльності.

Розглянемо далі форми міжнародної економічної інтеграції.

1. Преференційна торговельна угода — це початкова, найпростіша форма економічної інтеграції, яка передбачає двостороннє чи одностороннє зниження торговельних бар'єрів. Такі угоди зазвичай практикують розвинені країни із країнами, що розвиваються, та останні між собою.

2. Зона вільної торгівлі — це форма економічної інтеграції, за якої усуваються усі бар'єри у взаємній торгівлі, але кожна з країн-учасниць такої угоди проводить власну торговельну політику щодо третіх країн (що не входять до зони). Для створення зони вільного торгівлі не є обов'язковою наявність спільного кордону. Одним із прикладів такої інтеграції є "Північноамериканська угода про вільну торгівлю", або НАФТА (англ. абревіатура від North Atlantic Free Trade Agreement), укладена між США, Канадою та Мексикою у 1994 р. Основним недоліком цієї форми вважають громіздкий механізм відслідковування походження товару, тобто необхідним є збереження митного контролю на внутрішніх кордонах країн-учасниць.

3. Митний союз — це більш складна форма економічної інтеграції, за якої усуваються не лише торговельні бар'єри, але й проводиться спільна торговельна політика щодо решти країн світу. Тут усіма учасниками угоди створюється єдина митна територія, яка зобов'язує кожного з них дотримуватися у торгівлі з іншими країнами єдиного митного тарифу. Відповідно для координації спільних дій утворюються наддержавні органи управління. Тому обов'язковою умовою створення митного союзу є наявність спільного кордону. Митні союзи менш поширені у світі, ніж зони вільної торгівлі. Це пояснюється тим, що країна може входити в будь-яку кількість зон вільної торгівлі, але лише в один митний союз. У 2010 р. запрацював митний союз у складі Білорусі, Казахстану та Росії, за рік до нього приєдналася Киргизія.

4. Спільний ринок — це форма економічної інтеграції, що передбачає вільне переміщення не лише товарів, а й факторів виробництва — капіталу і робочої сили. Прикладом є Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР), договір про утворення якого підписали у 1991 р. Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай.

5. Економічний союз — це найвища форма економічної інтеграції, для якої характерним є, окрім вільного ринку товарів, капіталу і праці, також гармонізація та уніфікація монетарної, фіскальної і соціальної політик країн-учасниць. Оскільки інтенсивний рух капіталу і робочої сили через державні кордони наштовхується на проблеми, пов'язані з існуванням різних податкових і банківських систем, систем соціального страхування тощо, постільки необхідною стає координація та гармонізація економічної політики країн-учасниць. Задля усунення цих та подібних їм проблем країни-учасниці погоджуються делегувати частину своїх суверенних повноважень наднаціональним органам влади (виконавчої, законодавчої та судової).

Сьогодні функціонує поки що один економічний союз — Європейський союз (ЄС). Першим кроком на шляху до його створення був договір про заснування у 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі за участю шести країн: Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Цим договором тоді знімалися обмеження на торгівлю вугіллям та сталлю. З метою поглиблення економічної інтеграції у 1957 р. та ж шістка підписала Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), започаткувавши таким чином спільний ринок. Країни перейшли до єдиної митної та аграрної політики. У 1992 р. укладено новий договір — про створення теперішнього Європейського союзу. Цікаво, що засновники ЄС уподобали девізом об'єднання "Єдність у різноманітті", а його гімном "Оду радості".

ЄС кількаразово поповнювався новими учасниками і наразі налічує уже 28 країн. Для вступу до цієї поважної спільноти країна має відповідати прийнятим критеріям, як-от: наявність ринкового типу економіки; дотримання принципів демократії, свободи і поваги до прав людини; визнання загальних правил і стандартів ЄС; прихильність цілям ЄС.

Свідченням активного і різноманітного співробітництва країн у рамках ЄС є діяльність спільних органів: Європарламенту (з прямими і загальними виборами його депутатів), Єврокомісії (виконавчий орган), Європейського центрального банку, Європейського інвестиційного банку, Європейського суду та ін. Ці установи розміщені головним чийому Брюсселі (Бельгія) та Страсбурзі (Франція).

Більшість країн ЄС використовують єдину валюту — євро (з 1999 р. у безготівковій, а з 2002 р. і в готівковій формах). Це означає, що ЄС рухається у напрямку створення вже валютно-економічного союзу, який дає змогу полегшити валютне регулювання та усунути витрати обміну валют. Розроблені критерії для прийняття членів ЄС у єврозону. Це критерії макроекономічної стабільності: рівень інфляції в країні не повинен перевищувати аналогічні показники трьох найбільш стабільних держав ЄС більше ніж на 1,5%; державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП; дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП; кредитні ставки у банках не можуть перевищувати більш ніж на 2% ставки у трьох найбільш стабільних країнах ЄС; протягом останніх двох років не девальвувати національну грошову одиницю.