Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства

На практиці підприємцю надто важко перебрати усі альтернативні варіанти використання наявних у нього виробничих ресурсів з тим, аби відшукати зрештою найдохідніший із них. Тому, як правило, за реальну альтернативу беруть банківський процент, який можна отримати на відповідну суму депозиту. Наприклад, якщо підприємець із кожних 100 грн., вкладених у свій бізнес, отримує 10 грн. прибутку, а в цей час у банку на такий же вклад можна отримати процентний дохід у розмірі 15 грн., то, звісно, йому вигідніше скористатися банківським депозитом, не завдаючи собі зайвої мороки. Банківський процент на депозити слугує об'єктивним критерієм ефективності (вигідності) витрат і бізнесу в цілому.

Таким чином, витрати виробництва мають альтернативну (дійсно економічну) природу. Тому дамо уточнене визначення цього економічного терміну. Витрати виробництва — це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, які завжди порівнюються з альтернативними можливостями їх дохідного використання.

Економічною наукою встановлено, що витрати виробництва складні не лише за своєю економічною сутністю, а й за своїми різновидами.

З погляду оплачуваності розрізняють зовнішні та внутрішні витрати підприємства.

Зовнішні, або явні, витрати підприємства — це витрати на придбання ресурсів у зовнішніх постачальників, якщо вони, звичайно, не входять до числа засновників даного підприємства. Це оплачені витрати, що існують у вигляді плати за придбані засоби виробництва, заробітної платні найманим працівникам, плати за оренду та інші ресурси зі сторони. На практиці зовнішні витрати є бухгалтерськими витратами, оскільки вони фіксуються на бухгалтерських рахунках підприємства.

Внутрішні, або неявні, витрати підприємства — це витрати у вигляді витрат на власні і самостійно використовувані ресурси. Це неоплачувані витрати, вони не мають цінового виразу. Такі витрати, по своїй суті, представляють втрачену вигоду від того, що підприємець використовує свої, наявні вже в нього ресурси, не витрачаючи кошти на їх купівлю. Але, коли б він, припустимо, продав їх чи здав в оренду, то отримав би від цього певний дохід. До внутрішніх витрат можна віднести втрачену вигоду у вигляді процентного доходу на той грошовий капітал, який підприємець вкладає у свій бізнес (а не в банк на депозит), у вигляді орендної плати за його приміщення, земельну ділянку чи власний транспортний засіб, яку він мав би, якби не залучав ці засоби до свого безпосереднього бізнесу. До цих витрат як втраченої вигоди зрештою слід віднести і той заробіток, який би підприємець (усі власники підприємства) одержував у разі, коли б він влаштувався працювати за наймом у чужій фірмі, припустимо, керуючим відділення банку.

Загалом зовнішні і внутрішні витрати підприємства становлять економічні витрати, які ще називають імпліцитними витратами (від англ. implicit — невиражений, такий що розуміється). Економічні, або імпліцитні, витрати — це всі витрати, які підприємство повинне здійснити, або доходи, якими воно має забезпечити усіх своїх постачальників ресурсів (включаючи і власників самого підприємства), аби відвернути їх від застосування цих ресурсів в інших цілях. Отож, економічне тлумачення витрат виробництва ґрунтується на факті рідкісності ресурсів та можливості їх альтернативного використання.

Розглянемо далі залежність між витратами виробництва та результатами виробництва. На перший погляд, у найбільш загальному вигляді ця залежність видається прямою — що більші витрати, то більший результат, і навпаки. Графічно це виглядає так (рис. 9.1)

Рис. 9.1. Крива витрат виробництва

Але коли поглянути на витрати виробництва уважніше, а саме як впливають окремі елементи цих витрат на результат виробництва, то виявляється, що ця залежність не є такою однозначною і прямолінійною.

З погляду залежності величини витрат виробництва від обсягів виробництва продукції витрати поділяються на постійні і змінні.

Постійні, або фіксовані, витрати — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягів виробництва продукції. Такі витрати здійснюються навіть у випадку призупинення з якихось причин роботи підприємства. До них відносяться: амортизаційні відрахування, орендна плата, платня управлінському персоналу, витрати на охорону, проценти за кредит та інші.

Змінні витрати — це витрати, величина яких прямо залежить від обсягів виробництва продукції. Це — витрати на закупівлю сировини, матеріалів, палива, енергії, на оплату транспортних послуг, праці виробничого персоналу.

Графічне зображення постійних і змінних витрат виробництва представлено на рис. 9.2 та рис. 9.3.

Рис. 9.2. Крива постійних витрат

Рис.9.3. Крива змінних витрат

Як бачимо, постійні витрати на графіку (рис 9.2) мають вигляд прямої, паралельної вісі абсцис. Це означає, що як би підприємство не збільшувало обсяг виробництва, рівень постійних витрат залишатиметься незмінним. Але зауважимо, ця істина справедлива лише для обмеженого (короткого) періоду часу.

Крива змінних витрат (рис. 9.3) має хвилеподібну конфігурацію, яка вказує на те, що залежність між цими витратами та обсягом виробленої продукції хоча і є прямою, але не прямо пропорційною: величина цих витрат по відношенню до обсягу виробництва змінюється, випереджаючи його або відстаючи від нього. Пояснення такої складної залежності величини змінних витрат від обсягу виробництва продукції потребує кваліфікованого аналізу факторів, що впливають на поведінку підприємства, а разом з ним і виділення інших видів витрат.

Загалом постійні і змінні витрати підприємства складають загальні, або валові, витрати підприємства. За однакових загальних витрат на різних підприємствах складається різне співвідношення постійних і змінних витрат. На тих підприємствах, де виробничий процес є капіталомістким (наприклад, на атомних і гідроелектростанціях), там у структурі загальних витрат переважають постійні витрати. А там, де виробництво є трудомістким (як на швейних і взуттєвих фабриках, у приватних лікарнях і школах), перевага на боці змінних витрат. При графічному зображенні валових витрат виробництва криві постійних і змінних витрат (рис. 9.2 і рис. 9.3) накладаються одна на одну.

Валові (загальні) витрати дають змогу розрахувати середні витрати виробництва, які мають головне значення в аналізі динаміки витрат. Середні витрати виробництва — це витрати в розрахунку на одиницю продукції (одну послугу). Розраховуються вони діленням валових витрат на обсяг продукції.