Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства

Отже, зміна рівня середніх витрат по мірі зростання обсягів виробництва диктує логіку поведінки фірми: вона заінтересована не затримуватися на початковій стадії, оскільки підвищені тут витрати загрожують їй збитковістю; нарощування виробництва наближає фірму до оптимального масштабу виробництва, однак невизначеність цього оптимуму (під впливом факторів макросередовища) призводить до того, що фірма з часом знову входить у зону підвищеного ризику — зростання середніх витрат і зменшення прибутку. Тому оцінка реального стану підприємства (фірми) завжди потребує фахового аналізу всіх елементів витрат, а також розвиненої інтуїції.

Принагідно зауважимо таке. На постсоціалістичному терені, зокрема в Україні, за інерцією замість середніх витрат часто вживають поняття "собівартість". Утім, це поняття уже віджило свій час, коли вважалося, що політика виробника зводиться до виставлення продажної ціни свого товару вище його собівартості. Цим простим прийомом визначався колись розмір прибутку. Але за сучасних умов жорсткої ринкової конкуренції виробнику доводиться постійно пристосовуватися до мінливого ринку та його цін, розробляти стратегію завоювання споживача: а) чи то здешевленням продукції, б) чи то диференціацією виробів (розширенням асортименту), в) чи то фокусуванням (зосередженням) на певному контингенті споживачів. Через ці обставини термін "витрати" є більш адекватним становищу виробника на ринку.

Окрім виробничих витрат, сучасна наука виділяє і такий клас витрат як трансакційних.

Трансакційні витрати, або витрати угод (від лат. — угода) — це поза-виробничі витрати, що виникають на ринку, у ході укладання й виконання ринкових угод (контрактів), і пов'язані з переходом прав власності із одних рук до інших та захистом цих прав. Справа в тому, що використання механізму ринку обходиться фірмам недешево. Усім учасникам ринкового обміну доводиться витрачатися на пошук інформації про своїх постачальників і покупців, на ведення переговорів і контроль за дотриманням умов укладених угод тощо. Ці витрати багато мірні, адже вони включають не лише витрати коштів, а й витрати часу, нервові хвилювання з їх наслідками для здоров'я. Витрати, пов'язані з функціонуванням ринку, існують подібно до того, яку фізиці діє сила тертя, з якою потрібно рахуватися.

Трансакційні витрати відіграють вирішальну роль у процесах інтеграції і дезінтеграції фірм. Цей клас витрат уперше відкрив і пояснив Р. Коуз у своїй статті "Природа фірми", опублікованій у 1937 р. Що більші трансакційні витрати, то сильніші мотиви до створення великої багатогалузевої фірми шляхом поглинання або об'єднання з іншими підприємствами-суміжниками, аби таким чином зекономити час та гроші і не залежати від примх ринку. Звичайно, створення великої (об'єднаної) фірми дає змогу позбутися частини трансакційних витрат, але водночас доведеться надалі витрачатися на утримання додаткового управлінського апарату, необхідного для внутріфірмової координації. То ж економічний сенс в організаційному об'єднанні підприємств виникає тоді, коли трансакційні витрати перевищують додаткові управлінські витрати. Якщо ж із ростом своїх розмірів фірма стає важкокерованою, то виникає необхідність, навпаки, у її децентралізації.

Для сучасної фірми проблема того, що їй вигідніше самій робити, а що вигідніше купувати в інших фірм, є однією з ключових. В економічно розвинених країнах співіснують різні за розміром фірми: невеликі з кількома підприємствами, великі і дуже великі з десятками і сотнями підприємств. Так, наприклад, автомобільні концерни мають сотні й навіть тисячі малих і великих постачальників, які самостійно виробляють потрібні для складання автомобілів матеріали, деталі і вузли, оскільки сам концерн вважає невигідним для себе їх виробляти. Водночас якісь критично важливі деталі і вузли концерн усе-таки виробляє у себе. Оптимальні співвідношення між основними виробниками і постачальниками напрацьовуються десятиліттями і змінюються, пристосовуючись до ринкового попиту і технологічного прогресу.

У чорній металургії, для прикладу, довгі роки вважалось оптимальним існування велетенських концернів, які об'єднували мало не весь технологічний ланцюжок, починаючи від видобутку вугілля й залізної руди і закінчуючи виплавкою металу та випуском готового прокату. Однак в останні роки доволі конкурентоспроможними виявилися середні за розміром підприємства галузі, які зайняті лише виплавкою сталі, закуповуючи для цього все необхідне. Старі ж концерни потрапили в скрутне становище. Вирішальну роль зіграли зміни в технології, зокрема запровадження киснево-конверторного методу виробництва, що дає змогу, замість збагаченої руди, переробляти металобрухт.

Трансакційні витрати стають джерелом не лише економічних, а й соціальних та політичних інституцій. Одним із яскравих прикладів цього є різні форми добровільних об'єднань споживачів товарів і послуг, необхідні для захисту їхніх прав та інтересів. Наприклад, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, об'єднання скривджених вкладників банку або індивідуальних інвесторів на ринку житла.

Таким чином, розуміння сутності і видів витрат підприємства має важливе значення для кваліфікованого аналізу ринкової поведінки підприємства, вибору ефективного способу використання його ресурсів та визначення оптимальних масштабів виробництва, або розмірів підприємства.

9.5. Доходи та прибуток фірми

Кожен підприємець прагне отримувати в підсумку своєї діяльності якомога більший дохід і прибуток. Отриманий грошовий дохід є свідченням того, що підприємець знайшов свою "нішу" на ринку і запропонував споживачам потрібні їм блага. Коли ж він, разом із доходом одержує ще й прибуток, це слід розглядати як винагороду за вміло налагоджену ефективну (прибуткову) господарську діяльність. Так, за словами видатного ученого-економіста Ф. Гайєка, ринок заставляє кожного підприємця робити "правильні" речі і "правильними" способами.

Господарська діяльність приносить підприємству доходи у різних формах.

В залежності від речового змісту дохід підприємства може поділятися на грошовий і натуральний (у вигляді отриманих як плату за продану продукцію, надані послуги чи виконані роботи товарно-матеріальні та інші негроїдові (нефінансові) цінності). Грошовий дохід — найбільш поширена, основна форма доходів підприємства.

В залежності від джерел отримання дохід підприємства включає в себе:

- операційний дохід — дохід у вигляді: а) виручки (виторгу), отриманої підприємством від основної його діяльності (реалізації товарів і послуг); б) коштів, отриманих від оренди та продажу інших активів (зайвих виробничих активів, цінних паперів, валютних цінностей тощо);

- пасивний дохід — дохід від участі в капіталі інших компаній (отримані дивіденди, проценти), повернутої заборгованості тощо.

Загальна сума доходу підприємства від усіх видів його діяльності становить валовий дохід.

Валовий дохід підприємства використовується, насамперед, для покриття його валових витрат, як-от: закупівлі сировини, матеріалів, палива й енергії, компенсації вартості зносу основних засобів, проведення орендних і комунальних платежів, оплати праці та відрахувань, згідно з чинним законодавством, до централізованих соціальних фондів, сплати відсотків за кредит тощо.

Залишок валового доходу після вирахування з нього валових витрат, становить прибуток підприємства.

У разі, якщо валовий дохід не покриває валових витрат, підприємство стає збитковим і змушене або скоротити масштаби своєї діяльності, або залучити капітал ззовні.