Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства

• матеріальних активів (приміщень, споруд, обладнання, запасів сировини, виготовленої продукції, транспортних засобів тощо);

• нематеріальних активів (патентів, ліцензій, торгових марок і товарних знаків, прав на користування земельними ділянками та використання природних ресурсів тощо);

• фінансових активів (грошей, грошових документів, придбаних цінних паперів інших економічних суб'єктів (акцій, облігацій тощо).

По відношенню до процесу виробництва розрізняють:

- виробничий (продуктивний) капітал (засоби, які прямо чи опосередковано беруть участь у процесі виробництва товарів і послуг);

- невиробничий капітал (засоби, які не беруть участі у виробничому процесі: житлові будинки, гуртожитки, будинки культури і відпочину тощо.

9.3. Оборот та амортизація капіталу

Виробничий капітал підприємства перебуває у постійному кругообігу. Кругообіг виробничого капіталу — це його рух, у якому він послідовно набуває і змінює три функціональні форми: 1) спочатку із грошової форми перетворюється у форму виробничих ресурсів; 2) ті, у свою чергу, через процес виробництва перетворюються в товарний капітал; 3) виручені від продажу товару гроші знову розпочинають кругообіг. Таким чином, виробничий капітал підприємства щоразу перебуває одночасно у трьох функціональних формах і це є необхідною умовою безперебійності виробництва: збої в будь-якій ланці кругообігу капіталу негативно позначаються на кінцевих результатах роботи підприємства.

Постійно повторюваний кругообіг виробничого капіталу означає оборот капіталу. Якщо кругообіг капіталу умовно закінчується у момент початку надходження виручки (повернення лише частини авансованого капіталу), то один оборот закінчується тоді, коли всі інвестовані кошти повертаються, тобто окупається весь авансований капітал. Таким чином, оборот капіталу включає ряд кругообігів, число яких визначається, як правило, специфікою виробництва.

Оборот капіталу характеризується часом і швидкістю. Час обороту виробничого капіталу визначається періодом, за який він здійснює один оборот. Швидкість обороту його вимірюється кількістю оборотів протягом року.

За характером участі у виробництві та способом перенесення вартості на створюваний продукт виробничий капітал підприємства поділяється на основний і оборотний. У нашій країні, за інерцією з господарської практики колишнього СРСР, тут частіше вживають терміни — основні та оборотні фонди.

Основний капітал (за бухгалтерською термінологією — необоротні активи) — це основні засоби, які тривалий час (більше року) беруть участь у виробництві, не змінюють своєї натуральної форми, поступово зношуються і переносять свою вартість на створену за їх участю продукцію. Речовими елементами основних засобів підприємства є: будівлі, споруди, машини, обладнання, прилади, обчислювальна техніка, транспортні засоби тощо. До основного капіталу також включають нематеріальні активи у вигляді прав на користування земельними ділянками, інтелектуальною власністю, авторськими правами тощо, а також довгострокові фінансові вкладення у вигляді часткової участі у статутному капіталі інших суб'єктів господарювання тощо.

Оборотний капітал (у термінах бухгалтерського обліку — оборотні, або поточні, активи) — це ті елементи виробничого капіталу, які цілком споживаються протягом одного виробничого циклу (кругообігу капіталу), а їхня вартість відразу переноситься на виготовлену продукцію. Цей капітал втілений у предметах праці — сировині, матеріалах, паливі, електроенергії, тарі, а також у вартості найнятої робочої сили (праці).

Та частина основного капіталу, яка бере безпосередню участь у виробництві (машини, устаткування, транспортні засоби тощо), називається активною; інша частина (будівлі, споруди, холодильники, ємкості для зберігання тощо), яка забезпечує лише умови для виробництва, називається пасивною.

Основний виробничий капітал у процесі його тривалого використання зношується фізично та морально.

Фізичний, або матеріальний, знос — це поступова втрата основним виробничим капіталом своєї функціональної придатності в процесі використання й невикористання (під дією сил природи: сонця, вітру, вологи тощо).

Моральний знос (старіння) — це знецінення основного капіталу внаслідок появи на ринку: 1) дешевших аналогів цього капіталу або 2) технічно більш досконалих, продуктивніших. Моральне знецінення капіталу негативно відбивається на конкурентоспроможності і фінансовому стані підприємства.

Фізично зношуючись, основний капітал відповідно втрачає і свою вартість. Однак вартість зносу капіталу не зникає безслідно, а переноситься на створювану ним продукцію. Процес перенесення вартості основного капіталу в міру його зносу на створювану продукцію (послуги) називається амортизацією (від лат. — погашення).

Амортизація практично здійснюється у вигляді амортизаційних відрахувань. Це елемент витрат виробництва, а отже, і ціни товару. Регулярні амортизаційні відрахування щоразу зменшують залишкову (балансову) вартість основних виробничих активів. Водночас ці відрахування стають джерелом коштів для ремонтів засобів праці, їхньої модернізації та реновації (від лат. — відновлення, заміна зношених засобів новими).

Величина амортизації залежить від реального строку служби кожного елемента основного капіталу. Якщо, припустимо, трактор може нормально працювати і приносити дохід підприємству протягом восьми років, то його первісна вартість (ціна придбання) ділиться на вісім рівних частин і поступово щорічно відноситься на витрати, пов'язані з виготовленням продукції.