Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які безпосередньо стосуються процесу практичного пізнання. Найчастіше використовують методи руху думки від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний і системний.
Рух від абстрактного до конкретного є загальною формою руху наукового пізнання, відтворенням дійсності в мисленні. Згідно з цим методом у процесі пізнання виокремлюють два відносно самостійні етапи. Перший етап - перехід від чуттєво-конкретного, від конкретного у дійсності до його абстрактних визначень. Другий етап є рухом від абстрактного до конкретного, тобто у прямуванні думки від абстрактних визначень об'єкта до конкретного. На цьому етапі немовби відновлюється вихідна цілісність об'єкта.
Рух від абстрактного до конкретного не можливий без попереднього "анатоміювання" об'єкта думкою, без руху від конкретного в дійсності до абстрактних його визначень.
Гіпотетико-дедуктивний метод використовують як інструмент обґрунтування готового, наявного знання. За його допомогою виводять наслідки з гіпотез і перевіряють їх за допомогою фактів. Використання цього методу в суспільних науках, які переважно належать до описових, на відміну від природничих, пов'язане з певними труднощами, оскільки в них не виокремлені найважливіші узагальнення й факти з багатьох інших, другорядних, а загальні гіпотези не відокремлені від похідних. Негативно позначається на цьому і дуже велика кількість гіпотез.
Системний метод ґрунтується на ідеї про те, що навколишня дійсність є єдиним цілим, речі та явища пов'язані одне з одним багатьма зв'язками. Системному методу властивий розгляд певної сукупності об'єктів (матеріальних чи ідеальних), у процесі якого з'ясовується, що їх взаємозв'язок і взаємодія спричинюють виникнення нових інтегративних властивостей системи, яких немає у її складників.
Теоретичні методи насамперед пов'язані з вивченням наукової літератури, наприклад праць класиків з питань людинознавства в цілому і педагогіки зокрема; загальних і спеціальних праць з педагогіки та психології; історико-педагогічних праць і документів; періодичних педагогічних видань; художньої літератури про школу, виховання, вчителя; довідкової педагогічної літератури, підручників та методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Під час роботи з науковою літературою використовують такі методи, як складання бібліографії, реферування, конспектування, анотування, цитування. З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми, аналізу шкільної (або для вищих навчальних закладів), вчительської й учнівської документації.
Методи, що застосовуються на емпіричному і теоретичному рівнях досліджень
Методи емпіричного й теоретичного рівнів дослідження зорієнтовані на безпосередню дійсність і одночасне використання абстрактних пізнавальних образів (уявлень, ідей, концепцій, понять), які стосуються цієї дійсності. До цих рівнів дослідження належать такі методи: абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія та моделювання.
Сутність методу абстрагування полягає в уявному виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища. Це означає мисленнєве проникнення дослідника вглиб об'єкта, з'ясування його сутності.
Аналіз і синтез як логічні методи пізнання виникли на підставі практичної діяльності та досвіду людини. Практичне розчленування й поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу. Аналіз і синтез - два мисленнєві процеси, що органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. Аналіз полягає в розкладенні об'єкта на складники під час дослідження. Внаслідок синтезу з'являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення та взаємовпливу. Аналіз (гр. analysis - розкладання) - мисленне або практичне розчленування цілого на частини. Аналіз формує в дослідника здатність до структурування об'єкта дослідження, до визначення його складників без взаємодії з ним шляхом логічної абстракції. Синтез (гр. synthesis - складання) - об'єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому суперечність і протилежність послаблюються або усуваються. Отже, єдність аналізу й синтезу забезпечує адекватне відображення дійсності у свідомості людини.
У науковому мисленні аналіз і синтез у кожній галузі досліджень конкретизуються й детально розвиваються на засадах закономірностей, які вивчають відповідні науки. Відтак правильно використовуючи їх, дослідник не лише пізнає ці об'єкти, а й виробляє в собі здатність до подальшого творчого застосування методів.
Спостереження - цілеспрямоване сприйняття якогось педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Спостереження проводиться, зазвичай, за заздалегідь визначеним планом з вирізненням конкретних об'єктів спостереження. Можна виокремити такі етапи спостереження:
• визначення завдань і мети (для чого, з якою метою проводиться спостереження);
• вибір об'єкта, предмета та педагогічної ситуації (що спостерігати);
• вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об'єкт і найбільше забезпечує отримання необхідної інформації (як спостерігати);
• вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);
• обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат).
На відміну від повсякденного спостереження, педагогічне спостереження, що спеціально здійснює дослідник, завжди має бути цілеспрямованим, певною мірою спланованим, пошуковим. Цей метод має важливу перевагу: він не потребує значної спеціальної підготовки, дає змогу швидко одержати інформацію, вивчити й проаналізувати педагогічні явища і процеси у природних умовах. Однак спостереженню не властиві повторюваність та стійкість, тому педагог-дослідник може випадково помітити (чи, навпаки, не помітити) якусь важливу для керування експериментом обставину, факт, подію і т. ін. Спостереження за тим чи іншим педагогічним явищем допомагає побачити зовнішнє й не завжди розкриває його причини, тобто сутнісне, внутрішнє. Щоб зменшити ці недоліки, дослідник повинен розвивати в собі психологічну і педагогічну пильність.
Спостереження використовується, як правило, для збирання й узагальнення первинної інформації. За рівнем стандартизації процедури спостереження поділяють на запрограмовані (з реєстрацією строго визначених ознак спостереження); частково стандартизовані (з використанням протоколів, щоденників спостереження); такі, що не контролюються. Розробка програми наукового спостереження передбачає п'ять етапів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи теоретичних досліджень“ на сторінці 1. Приємного читання.
