Виробниче навчання, його зв'язок з теоретичними заняттями. Навчання в майстернях навчальних закладів і на виробництві

Теорія і методика професійної освіти

Виробниче навчання - це процес і навчальний предмет у системі професійної підготовки. Його можна розглядати як складник професійної освіти; підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників безпосередньо на виробництві; частину трудового навчання, виховання і професійної орієнтації в середніх загальноосвітніх школах. Для виробничого навчання, як складника навчального процесу, характерні специфічні цілі, завдання, зміст, форми, методи та засоби навчання.

Основу змісту предмета "Виробниче навчання" становлять головні елементи виробничого процесу (в умовах майстерень, цехів та відділів підприємств тощо). Вони пов'язані не тільки між собою, а й з педагогічними принципами і методами виховання особистості, а також психофізіологічними особливостями професії, віковими можливостями студентів/учнів.

Виробниче навчання включає теоретичну частину - знання з основ наук, техніки, технології, організації та економіки конкретної галузі й окремих виробництв; уміння застосовувати ці знання у професійній діяльності; практичну частину (метою якої є залучення студентів/учнів до виробничого процесу): вступ до спеціальності; навчально-виробничу роботу в майстернях, лабораторіях, на полігонах училищ, у навчальних та виробничих цехах і відділах підприємств; виробничу практику. Виробниче навчання охоплює від 20- 30 % (для середньої спеціальної освіти) до 50 % (для професійно-технічної освіти) навчального часу.

Виробниче навчання як навчальний процес здійснюється майстрами виробничого навчання. Важливе завдання професійної підготовки - наблизити виробниче навчання до реального виробництва. Мета - підготувати студентів/учнів до самостійного трудового життя, швидкої адаптації в. реальних виробничих умовах, жорсткої конкуренції на ринку праці. В умовах ринкових відносин система виробничого навчання, з одного боку, має швидко реагувати на зміни потреб виробництва в робітниках певної кваліфікації і спеціалізації, а з іншого - надати робітникам або студентам можливість навчатися залежно від їх інтересів. Розв'язати це завдання допомагають сучасні тренажери (комплексні, універсальні тощо), електронно-обчислювальна техніка" спеціальні майстерні, лабораторії, навчальні науково-виробничі комплекси, які дають змогу значною мірою імітувати виробничий процес. Доцільно створювати такі ситуації, щоб студенти/учні мали можливість творчо підходити до вирішення практичних завдань, самостійно знаходити їх оптимальні рішення.

До загальних закономірностей виробничого навчання належать: професійна зумовленість, пов'язана з наявністю багатьох професій та професійних груп; взаємозв'язок виробничого, навчального та виховного процесів; взаємодія між людиною і технікою; інтелектуалізація професійної діяльності кваліфікованих робітників; поєднання та раціональне чергування систем виробничого навчання на окремих етапах навчання; політехнічна і професійна спрямованість продуктивності праці; поєднання професій та оволодіння декількома спеціальностями; єдність соціальних, професійних та індивідуальних якостей особистості.

Виробниче навчання має характерні особливості. Його основу становлять загальноосвітні, загальнотехнічні та спеціальні знання, професійні вміння та навички. Фундаментальними принципами процесу виробничого навчання є інтеграція та диференціація загальноосвітніх і професійних знань, кооперація трудової діяльності, політехнізм, комплексність видів робіт, системність навчання тощо. Ефективність системи виробничого навчання забезпечується органічним зв'язком з підприємствами, якщо базові підприємства та установи надають необхідне устаткування, матеріали; забезпечують робочі місця та кваліфікованих спеціалістів для консультування.

Основні напрями виробничого навчання - створення умов для студентів/учнів для оволодіння виробничими процесами, соціально-економічними, науково-технічними та професійними знаннями, передовим досвідом; виховання конкурентоспроможного фахівця, підготовленого до різноманітної діяльності. Критерій професійної підготовленості майбутнього спеціаліста - кваліфікація, а головні її показники - професійна мобільність, володіння декількома професіями, здатність до зміни виду роботи.

Виробниче навчання може здійснюватися безпосередньо на підприємстві, у спеціальних навчальних центрах, а також у системі середньої та вищої спеціальної освіти.

На підприємстві виробниче навчання здійснюється власними силами. Тоді його можна розглядати як практичне і теоретичне навчання за обраним фахом у процесі виробничої діяльності. Якщо виробниче навчання здійснюється поза межами підприємства, то роль замовника фахівців полягає у визначенні не тільки кількості спеціалістів, але й напрямів навчання, що закріплюється у відповідних договорах на підготовку кадрів1.

Виробниче навчання в навчальних майстернях здійснюється через моделювання видів професійної діяльності. В умовах підприємств навчальний процес включається до виробничого. Основна форма виробничого навчання в навчальному закладі - урок, а на підприємстві - навчально-виробнича робота та виробнича практика. Проміжна організаційна форма - лабораторно-практичні заняття, що забезпечують взаємозв'язок теоретичного й виробничого навчання. У структурі занять домінують вправи, що включають інструктажі майстра виробничого навчання (ввідний; поточний, в основному індивідуальний; заключний).

Розроблено різноманітні типи систем виробничого навчання. Вони єдині для всіх спеціальностей, але застосовуються з урахуванням специфіки професії.

Предметна система виробничого навчання виникла водночас із розвитком ремісничого виробництва та ремісничого студентства й орієнтувалася на індивідуальну діяльність тих, хто навчається. Система була поширена у ремісних училищах (з XVII ст.). У процесі навчання студенти від виготовлення простих виробів переходили до виготовлення більш складних. Проте система мала значні недоліки, а саме: слабке закріплення трудових навичок; нерівномірність у вивченні елементів трудового процесу (одні засвоювалися ґрунтовно, інші поверхово); утруднення відбору виробів для ускладнених операцій.

Операційна система виробничого навчання з'явилася в період мануфактурного виробництва. В її основі лежить послідовне засвоєння учнями спочатку окремих операцій, а потім прийомів самостійної роботи з виготовлення простих виробів. Ця система давала змогу тим, хто навчається, підготуватися до виконання всіх робіт за професією та значно прискорювала процес навчання. Велику роль у вдосконаленні системи відіграв Д.К. Совєткін, який здійснив у 1868 р. аналіз змісту праці робітників верстатних професій. Ним розроблено навчальні програми виробничого навчання, що передбачають послідовне вивчення конкретних прийомів та операцій з обробки фрагмента деталі, а не кінцевого виробу. Система Д.К. Совєткіна з урахуванням місцевих умов використовувалась у професійно-технічній освіті низки країн Європи під назвою "російської" та стала стимулом для розробки інших засобів навчання. Ця система також не позбавлена недоліків. Підхід до процесу навчання як до простого поєднання окремих ізольованих операцій виявився помилковим, оскільки в результаті учні забували прийоми, що вивчали, при переході до виготовлення цільного виробу й не бачили результатів праці через значні перерви між вивченням елементів трудового процесу та подальшим їх використанням. Це призводило до дуже повільного формування усталених умінь.

Операційно-поточна система виробничого навчання пов'язана з розвитком поточної системи організації виробництва і базується на розділенні технологічного процесу на операції. Кожен учень виконував певний вид роботи, потім передавав деталь за постійним маршрутом для подальшої обробки. Система дозволяла оволодіти прийомами праці в умовах багатоверстатної системи та високомеханізованого виробництва. Але така організація виробничого навчання не давала тим, хто навчався, повного уявлення про виробничий процес, позбавляла можливості змінювати види праці, значно обмежувала розвиток особистості.

Операційно-предметна система виробничого навчання базується на вивченні трудових операцій при виготовленні виробів зі зростанням складності. Запропонована вона в 1887 р. директором Московського ремісничого училища С.О. Владимирським, який звернув увагу на можливість комбінування прийомів та операцій у порядку зростання складності їх виконання. Аналогічна система була розроблена майстром технічної школи Балтійського суднобудівного заводу П.І. Устиновим. Незважаючи на низку вдосконалень, порівняно з операційною, операційно-предметна система мала чимало суттєвих недоліків, зокрема: закріплювалися окремі навички, а не їх системи, тим самим виконання робіт при незначних змінах технологічного процесу значно утруднювалося.

Система виробничого навчання Центрального інституту праці (Москва) розроблена наприкінці 20-х років XX ст. Основним принципом цієї системи став розподіл трудового процесу на трудові прийоми, які виконувалися у системі вправ. На підставі аналізу змісту праці різних професій було визначено форми та методи трудового навчання. Кожному трудовому процесу відповідала спеціальна методика навчання (аналіз рухових навичок, письмові інструкції та тренажери). Отже, у студентів створювалися стійкі автоматизовані вміння та навички, що було значною перевагою системи. Проте невраховування у вправах реальних умов праці, механічне виконання робіт за суворо регламентованою інструкцією, що виключає творчий підхід, довготривале навчання одного виду діяльності та відсутність нових пізнавальних елементів були серйозними недоліками системи.

Операційно-комплексна система виробничого навчання виникла в середині 30-х років XX ст. у вітчизняних школах фабрично-заводського учнівства та передбачала засвоєння тими, хто навчається, основних операцій з чергуванням комплексних робіт, що постійно ускладнювались. Оволодіння учнями всіма прийомами роботи у комбінаціях, які виникають на виробництві, давало великі можливості для використання цієї системи виробничого навчання. Водночас поганий розвиток творчих здібностей у трудовій діяльності та недостатній взаємозв'язок окремих операцій уже тоді суперечили темпам розвитку виробництва та ускладнювали перехід до нових технологій.

Прийомно-комплексно видова система виробничого навчання розроблена К.Н. Катхановим (середина 70-х років XX ст.). Підґрунтям системи є виокремлення важливих елементів професії - прийомів праці, видів робіт; забезпечення стійкого оволодіння ними в межах кожного виду діяльності й подальшої комбінації прийомів у комплекси. У цій системі, на відміну від операційно-комплексної, основним елементом виробничого навчання є не операція, а прийом роботи, що дає змогу застосувати систему для підготовки більшості робочих професій. Основний метод формування вмінь і навичок - вправа. Всі елементи учні виконують під керівництвом майстра виробничого навчання до повного засвоєння й тільки після цього переходять до іншого виду робіт. На завершальній стадії підготовки за цією системою у студентів, виробляються автоматичні навички виробничої діяльності. Система має певні особливості. Вона побудована на підставі ретельного аналізу змісту праці робітників та узагальнення рівня професійної підготовки, якого було досягнуто; розкриває взаємозв'язки всіх елементів навчання. Система якнайкраще сприяє перенесенню технологічного і трудового процесів у навчально-виробничу діяльність студентів/учнів. Недоліками прийомно-комплексно-видової системи є труднощі у відборі окремих прийомів для кожного виду роботи, які, у свою чергу, включають декілька способів їх виконання, що часто порушує послідовність дій робітника; зміни прийомів роботи залежно від використовуваних, техніки, технології та організації праці, тим самим викликаючи нестабільність методики навчання.

Проблемно-аналітична система розроблена С.Я. Батишевим для виробничого навчання в умовах автоматизації виробництва та нових виробничих спеціальностей, у яких переважають інтелектуальні знання й навички. Цілі - формування в робітників розрахункових, управлінських, діагностичних, комунікативних навичок. Базується на розподілі змісту навчання на навчальні проблеми та елементи трудового процесу; визначенні відповідних функцій для регулювання технологічних процесів та обладнання; оволодінні вміннями і навичками у визначеній послідовності, зумовленій реальними умовами виробництва та характером участі в ньому робітника.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виробниче навчання, його зв'язок з теоретичними заняттями. Навчання в майстернях навчальних закладів і на виробництві“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні та шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу у професійній школі

  • Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) та шляхи його впровадження у практику

  • Організаційно-педагогічні засади ступеневої освіти в Україні

  • Неперервна освіта як світова тенденція

  • Цільова комплексна програма "Вчитель" та шляхи її реалізації в сучасних умовах

  • Розділ 2. Загальні засади професійної освіти

  • Мета, завдання і принципи професійної освіти

  • Педагогічний процес у професійній школі

  • Політехнічні основи професійно-технічної освіти

  • Структура закладів професійної освіти

  • Взаємозв'язок професійно-технічної та загальноосвітньої підготовки в закладах професійно-технічної освіти як педагогічна проблема

  • Формування професійної компетентності й особистості майбутнього фахівця у професійних навчально-виховних закладах

  • Виховний процес у закладах професійної освіти

  • Особливості професійної освіти в різних країнах

  • Розділ 3. Дидактика професійної освіти

  • Реалізація діяльнісного підходу в навчанні

  • Блочно-модульний підхід до навчання у професійній школі

  • Нові інформаційні технології у вивченні загальнотехнічних і спеціальних предметів. Методика використання комп'ютерів на уроках

  • Базовий та варіативний компоненти у змісті професійної освіти

  • Методи теоретичного професійного навчання та рекомендації щодо їх застосування

  • Словесні методи навчання

  • Наочні методи навчання

  • Індуктивні та дедуктивні методи навчання

  • Репродуктивні та проблемно-пошукові методи навчання

  • Методи стимулювання навчальної діяльності

  • Методи контролю і самоконтролю в навчанні

  • Методика підготовки та проведення інтегрованих теоретичних і практичних занять

  • Сучасні тенденції розвитку практичних занять

  • Проблеми формування мотивації учіння і праці у студентів професійних закладів освіти

  • Форми організації навчального процесу у професійному навчальному закладі

  • Семінарське заняття

  • Консультація

  • Організація навчальної діяльності студентів з використанням методів проблемного навчання

  • Організація самостійної роботи студентів

  • Використання гри у навчально-виховному процесі професійних закладів освіти

  • Рольова гра "Прес-конференція"

  • Ділова гра "Цех"

  • Виробниче навчання, його зв'язок з теоретичними заняттями. Навчання в майстернях навчальних закладів і на виробництві
  • Форми організації виробничого навчання

  • Урок виробничого навчання в умовах полігона

  • Дидактичні проблеми організації та змісту практики студентів

  • Особливості дистанційного навчання

  • Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів

  • Принципи і типи контролю

  • Форми контролю

  • Організація і методика виконання письмової екзаменаційної (курсової, дипломної, магістерської) роботи: загальна характеристика

  • Послідовність виконання письмових екзаменаційної, курсової, дипломної робіт

  • Робота над текстом екзаменаційної (курсової, дипломної) роботи

  • Підготовка до захисту та захист письмової екзаменаційної (курсової, дипломної) роботи

  • Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження

  • Розділ 4. Особистість викладача в системі професійної освіти

  • Професійна компетентність, професіоналізм

  • Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння)

  • Педагогічне наставництво студентської групи у вищій професійній школі

  • Педагогічна взаємодія викладача із сім'ями учнів і студентів

  • Функції професійної діяльності тьютора в системі дистанційної освіти

  • Професійна мобільність викладача професійної школи

  • Професійна усталеність викладача професійної школи

  • Мотиваційний компонент

  • Особистісний компонент

  • Професійно-педагогічний компонент

  • Розділ 5. Специфіка науково-педагогічного дослідження у професійній школі

  • Застосування логічних законів і правил у педагогіці

  • Критика демонстрації

  • Методи дослідження та їх застосування у педагогічній діяльності

  • Методи теоретичних досліджень

  • Методи математичної і статистичної обробки педагогічних досліджень

  • Організація і проведення педагогічних досліджень

  • Аналіз та інтерпретація одержаних даних