Методологія науково-педагогічного дослідження
Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи виникає найбільше запитань методологічного характеру.
Методологія (rp. methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - вчення про правила мислення у процесі створення теорії науки.
Питання методології досить складне, оскільки воно тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на підставі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій чи як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку й різноманітні операції з фактичним матеріалом.
Методологія в широкому розумінні - це вчення про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності загалом. Зазвичай методологію вважають насамперед методологією наукового пізнання, тобто сукупністю теоретичних положень про принципи побудови, форми і засоби науково-пізнавальної діяльності.
Сучасна загальнонаукова методологія використовує такі теоретичні концепції, як системний підхід, загальна теорія систем, системний аналіз та інші види системних методів. їх основу становлять загальні принципи і методи вивчення, побудови й функціонування системних об'єктів. З іншого боку, методологія - це насамперед сукупність реальних, функціонуючих у певній науковій галузі принципів самого розуміння закономірностей реального світу, використання методів дослідження та їх взаємозв'язку, тлумачення понять науки з боку їх логічної форми, загального філософського аналізу, побудови теорій і розуміння вихідних засад певної науки. Методологію можна розглядати і як визначену систему основних ідей.
Фундаментальна, або філософська, методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософські вчення, провідними ідеями яких є філософські концепції наукового пізнання, діалектичний метод і теорія наукової творчості, визначають загальний підхід до вивчення проблем, спрямованих на вирішення здебільшого стратегічних завдань, а не завдань конкретного дослідження. Філософська методологія виконує два типи функцій. По-перше, вона виявляє смисл наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку стосовно практики, суспільства, культури людини. Це філософська проблематика, але методологія не є особливим розділом філософії: методологічні функції щодо спеціальних наук виконує філософія в цілому. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимі-зації наукової діяльності, виходячи за межі філософії, хоча й базується на розроблених нею світоглядних і загальнометодологічних орієнтирах та постулатах.
Загальнонаукова методологія використовується в усіх або переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається. Необхідно звернути увагу на такі загальнонаукові принципи пізнавальної діяльності людини, як порівняльно-історичний, термінологічний, системний, структурно-функціональний, системно-діяльнісний, синергетичний, інформаційний, культурологічний, аксіологічний, моделювання.
У межах історичного підходу активно застосовується порівняльно-історичний метод - сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дають змогу виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їх генетичну спорідненість, загальне і специфічне в їх розвитку.
Як відомо, будь-яке теоретичне дослідження потребує опису, аналізу й уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають. Тому визначення понять формулюють, базуючись на тлумачних та професійних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття подають через родову ознаку й найближчу видову відмінність. Зазвичай спочатку тлумачать родове поняття, з якого виокремлюється або входить до нього як складник досліджуване поняття. Потім визначають ту ознаку, яка відрізняє його від усіх подібних, причому вона має бути найважливішою і найсуттєвішою. Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту й обсягу понять, встановлення їх взаємозв'язку і субординації, місця в понятійному апараті теорії, на якій базується дослідження.
Справді наукове визначення складних явищ і фактів не може обмежуватися формально-логічними вимогами. Воно має містити оцінку фактів, об'єктів, явищ, що визначаються, органічно увійти до чинної терміносистеми.
Застосування системного підходу потребує кожний об'єкт наукового дослідження, сутність якого полягає в комплексному дослідженні великих та складних об'єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.
Згідно з системним підходом, система - це цілісність, яка становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є наявність: 1) найпростіших одиниць - елементів, які її складають; 2) підсистем - результатів взаємодії елементів; 3) компонентів - результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами; 4) внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їх підсистемами; 5) певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; 6) у структурі системотвірних зв'язку, які об'єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему; 7) зв'язку з іншими системами зовнішнього середовища.
Завдяки системному підходу визначають стратегію наукового дослідження. У його межах розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-генетичний та інші підходи.
Сутність структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об'єктах структурних елементів (компонентів, підсистем) і визначенні їх ролі (функцій) у системі.
У межах структурно-функціонального підходу досліджують сутнісно-функціональну, функціонально-генетичну та функціонально-логічну структури системи. Перша з них виявляє субстанційні елементи, підсистеми та компоненти системи, а також їх сутнісні зв'язки й основні функції. Друга розкриває внутрішні закономірності розвитку і функціонування системи (від простого до складного, від нижчого до вищого, від генетично вихідного до генетично похідного, включаючи у "знятому" вигляді моменти попереднього при відносній самостійності). Третя виявляє логічно можливі відношення між функціями системи: переваги, домінування, супідрядності (основна і допоміжні функції); функціональної рівнозначності, або еквівалентності; поєднання (комбінована функція) та ін. Унаслідок структурно-функціонального підходу створюються моделі (описові, математичні, графічні) досліджуваної системи.
Загальнонауковою методологією вивчення об'єкта дослідження є системно-діяльнісний підхід, який значно поширився в сучасних наукових розробках. Він виявляє певний компонентний склад людської діяльності. Серед найсуттєвіших її компонентів: потреба - суб'єкт - об'єкт - процеси - умови - результат. Зазначене створює можливість комплексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.
Діяльнісний підхід - це методологічний принцип, основою якого є категорія предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому). Діяльність - форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність людини може розглядатися в загальному значенні цього слова - як динамічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем, а також у вузькому, конкретному - як специфічна професійна, наукова, навчальна форма активності людини, в якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб.
У процесі діяльності людина є суб'єктом діяльності, а її дії спрямовані на зміни об'єкта. Будь-яка діяльність реалізується завдяки множині взаємопов'язаних дій - одиниць діяльності, що не розкладаються на простіші, внаслідок якої досягається конкретна мета діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. Специфіка науково-педагогічного дослідження у професійній школі“ на сторінці 1. Приємного читання.
