Самостійну роботу розглядають як дидактичну форму навчання, що є системою організації педагогічних умов, які забезпечують управління навчальною діяльністю студентів. Проходить вона без участі викладача. Без умінь самостійної роботи молодий фахівець не зможе вдосконалюватись і відповідати вимогам професійної діяльності.
Отже, самостійна робота - це специфічний вид учіння, головною метою якого е формування самостійності студентів, їхніх умінь та якостей, яке здійснюється в самостійній роботі опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять. Самостійна робота як діяльність учіння має дві основні мети: розвиток самостійності як якості особистості та засвоєння студентами професійних знань, формування в них фахових умінь та навичок. Перша частіше розвивається в позааудиторній самостійній роботі, а друга - під час занять. На думку А.П. Мінакова, "самостійна робота - це передусім самостійна думка. Треба вчити самостійно мислити і на лекціях, і під час вирішення задач. Творчо працювати може тільки той, хто мислить. Тому завдання викладача - зумовити виникнення думок, стимулювати активність і самостійність вже на лекціях, семінарах, уроках. А самостійність мислення сприятиме бажанню самостійно працювати, не очікуючи вказівок та спонукань ззовні"1.
Якісний опис самостійності як результату навчання в умовах активізації самостійної роботи може виявлятися через вміння студентів систематизувати, планувати, контролювати й регулювати, свою діяльність без постійної допомоги та керівництва викладача.
Самостійність є необхідною умовою ефективності будь-якої діяльності: навчальної, виробничої, громадської, розумової, пізнавальної та ін. Вираженням самостійності особистості є вчинки, дії, висловлювання, оцінка особистості як тих, хто її оточує, так і самої себе. Отже, самостійність - це не воля чи риса характеру, здібність чи мислення, а більш складна, інтегративна особистісна якість. Самостійність співвідноситься з самореалізацією особистості, з її активністю щодо внутрішнього спонукання без зовнішнього примусу, з відносною незалежністю. Для вищого рівня розвитку самостійності типовим є продуктивний творчий характер діяльності, а не стереотипність рішень, що приймаються, вчинків, дій самої особистості.
Самостійність виявляється в результатах діяльності, у ставленні до довкілля і в спрямованості поведінки. Вона не є вродженою органічною властивістю людини, а виникає й розвивається у процесі життєдіяльності. Самостійність далеко не завжди стає стійкою характеристикою поведінки, діяльності. Рівень її розвитку залежить від умов, у яких розривається особистість, характеру її відносин з довкіллям.
Самостійне мотивування й обґрунтування дій, здатність бачити об'єктивні підстави вчинків і приймати адекватні рішення, складати програму дій вироблюються з досвідом, внаслідок критичної оцінки зовнішніх впливів і власних можливостей. Крім того, самостійна особистість не тільки вирішує поставлені завдання або ті, що виникають перед нею, але й сама ставить перед собою цілі, тобто ініціативна, і більше того, має потребу приймати та реалізовувати власні рішення. Після прийняття рішення така особистість готова нести відповідальність за його практичне втілення, за свої дії, в основі яких лежить впевненість у їх правильності і своєчасності. Водночас самостійна людина здатна визнавати свої помилки, якщо дійсність свідчить, що не всі обставини були нею враховані під час вирішення. На підставі самокритичного аналізу, рефлексії вона приймає більш адекватні рішення, що приводять до розв'язання проблем. Отже, самостійність - це інтегративна якість особистості, що полягає у здатності і потребі приймати та реалізовувати рішення з власної ініціативи і нести за них відповідальність.
Потенційні якості людини можуть повною мірою виявитись і реалізуватись лише за умови раціональної самоорганізації навчальної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що здатність до самостійної навчальної роботи не має безпосереднього зв'язку з рівнем розвитку окремих пізнавальних процесів або мотивацій. Ефективна самостійна робота включає вміння працювати на занятті, вдома, у бібліотеці, вміння організовувати окремі форми роботи та всю свою навчальну діяльність без систематичного контролю, допомоги та стимуляції викладача.
Студентів, у яких самостійність у навчанні розвинута достатньо, Л.М. Фрідман називає "автономними", незалежними від сторонньої допомоги, а тих, у кого уміння самостійно вчитися не розвинені, можна назвати "залежними".
Студенти "автономного типу" вбачають основний сенс навчання у здобутті потрібних їм професійних знань і умінь. У них критерії успішності навчання не зводяться до отримання оцінок. Ці студенти вважають, що успіх у навчанні суттєво залежить від їх особистих якостей і зусиль, що докладаються. Вони ретельно контролюють та критично оцінюють свою діяльність у ході виконання кожного завдання.
Студентів "залежного типу" можна поділити на дві підгрупи. Студенти першої підгрупи, незважаючи на низьку успішність навчання, оцінюють свою навчальну діяльність як досить успішну для себе. Вони погоджуються на менші результати, щоб не витрачати більших зусиль та часу, не напружувати думки, не робити щось нове, незвичне. Вони вважають, що оцінка при перевірці знань та вмінь залежить переважно від випадку (везіння).
Студенти другої підгрупи оцінюють своє навчання як неуспішне. Вони бажають отримувати вищі оцінки, і багато хто з них витрачає на підготовку велику кількість часу. Однак вони не усвідомлюють залежності успіхів у навчанні від розвиненості в них особистих психічних властивостей, навчальних та мисленневих умінь, тому не намагаються розвивати, тренувати власні психічні процеси, вміння, навички (пам'ять, уміння порівнювати, виділяти головне, узагальнювати; швидко й усвідомлено читати та конспектувати тощо), від яких залежить ефективність самостійної навчальної роботи. їхня діяльність безсистемна, нераціональна, неоптимальна, їм часто потрібна зовнішня допомога під час підготовки до занять.
Отже, розвиток самостійності е процесом переходу від зовнішнього керівництва до самоуправління, самоорганізації своєї навчальної діяльності. Для ефективної самостійної навчальної роботи студент повинен оволодіти раціональними, оптимальними способами навчання, мислення, здобуття інформації.
Керівництво процесом самостійної навчальної роботи має бути спрямоване не на примушування студентів до багатогодинного "сидіння за письмовим столом", а на формування в них потреби в самому процесі навчання, бажання вчитися раціонально, ефективно, оптимально й отримувати від цього насолоду.
Для цього необхідні такі умови: студент має знати програму на семестр, перелік і критерії оцінки не тільки знань, але й умінь, якими він має оволодіти; контролю й оцінюванню підлягає кожне самостійно виконане завдання кожного зі студентів; оцінка результатів самостійної роботи має бути гласною та аргументованою; позитивна психологічна атмосфера у групі має підтримувати раціонально організовану самостійну працю.
У професійній школі використовуються такі форми позааудиторної самостійної роботи:
• пошук і робота з навчальною та довідковою літературою (конспектування, складання планів, тез, оформлення інформації в схеми, таблиці, графіки тощо);
• виконання наскрізних індивідуальних завдань за циклами навчальних дисциплін (написання рефератів, доповідей, оглядів і виступ з ними на семінарських заняттях);
• підготовка до найбільш відповідальних та інтегративних лабораторних робіт;
• вивчення теми малою групою студентів, кожний з яких навчає потім іншу групу однокурсників з подальшим захистом теми у викладача;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організація самостійної роботи студентів“ на сторінці 1. Приємного читання.
