Форма організації навчального процесу - це спосіб організації та проведення навчальних занять, у процесі чого реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні задачі, методи навчання. Форми організації навчальних занять розрізняють за такими ознаками: а) вид взаємозв'язку викладача і студента; б) характер діяльності педагога і студента; в) кількісний склад студентів на заняттях; г) місце й умови проведення занять.
Дослідники проблем дидактики професійної школи не мають єдиної думки щодо класифікації форм організації навчального процесу. Ми наводимо класифікацію, розроблену P.A. Нізамовим. Він розрізняє форми навчання, форми контролю й оцінювання знань, умінь і навичок студентів; форми науково-дослідної роботи. Відтак, форми організації навчального процесу класифікуються на підставі положення про складний діалектичний характер процесу навчання, що містить два взаємозалежних та взаємозумовлених аспекти: діяльність викладача з організації навчального процесу та керування навчально-пізнавальною діяльністю студентів.
До форм навчання належать: лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, навчальні конференції, консультації, екскурсії, експедиції, навчальна виробнича (педагогічна) практика, курсові і дипломні (роботи); самостійна робота студентів. При цьому лекція і семінар - форми навчання, які переважно орієнтовані на колективну навчальну діяльність, що спрямовується педагогом; лабораторні і практичні заняття, групові консультації - на групову роботу та індивідуальну роботу, яка передбачає самостійне опрацювання студентами джерел, заняття в лабораторії, підготовку курсових і дипломних робіт, індивідуальні консультації та ін.
Форми контролю, обліку й оцінювання знань, умінь і навичок студентів включають колоквіуми, заліки, іспити (курсові і державні), захист курсових та дипломних робіт (проектів). Формами організації науково-дослідної роботи студентів є науково-дослідні гуртки, об'єднання, конструкторські бюро, студентське наукове об'єднання тощо.
Охарактеризуємо для прикладу деякі форми організації навчального процесу.
Лекція. Лекція (лат. - читання) - традиційна форма навчання у професійних навчальних закладах. Лекції та диспути були основною формою навчання в середньовічних університетах і проводилися у формі читання церковних першоджерел з докладними коментарями до них. У XVIII-XIX ст. в університетах Росії лекція була єдиним методом викладання і лише у другій половині XIX ст. набули поширення практичні й лабораторні заняття.
М.В. Ломоносов уперше визначив характер лекційного викладання у професійних навчальних закладах Росії, поєднавши лекцію з практичними заняттями й науково-дослідною роботою. У першій половині XIX ст. провідну позицію лекції в університетах Росії закріпили видатні вчені - математик М.В. Остроградський, історик Т.М. Грановський. У другій половині XIX ст. погляд на лекцію почав змінюватися. Так, М.І. Пирогов вважав головним у професійних навчальних закладах самостійну роботу студентів; лекції, на його думку, мали бути доповненням до самостійної роботи, і застосування їх має бути обмеженим.
Суперечки про місце лекції в системі професійного навчання знайшли яскраве вираження в дискусії 1901 р. Виявилися дві позиції учасників дискусії. Перша позиція: головна умова успішності викладання в університетах - самодіяльність студентів за умови надання допомоги викладачами. Лекційний метод викладання пережив себе, він навчає пасивному сприйняттю чужих думок, притупляє розумові здібності, вбиває у студентів прагнення до самостійної праці і мислення. Лекцію передбачалося замінити лекцією-бесідою та практичними заняттями, що більшою мірою відповідають меті професійної освіти - пізнати дійсність через свої власні почуття й міркування.
Прихильники збереження лекції стверджували її значення як найбільш ощадливого шляху засвоєння знань, що дає матеріал для самостійної роботи, розвиває наукове мислення студентів, інтерес до науки. Прибічником лекції був видатний російський учений М.Є. Жуковський, який уважав лекційний спосіб незамінним, стверджував, що він стоїть вище за інші прийоми за силою враження і є найбільш ощадливим у часі. Лекційне викладання, на його думку, має поєднуватись із самостійною роботою студентів. Відтак, наприкінці XIX - на початку XX ст. позиції лекції похитнулося, основна увага приділялася постановці практичних занять. Однак лекції збереглися, й передові професори прагнули викладати на них прогресивні ідеї. Наступними роками лекція зайняла провідне місце в системі професійної освіти. Тільки протягом нетривалого терміну (у 30-ті роки XX ст.) у професійних навчальних закладах країни набув поширення бригадно-лабораторний спосіб навчання, який незабаром був скасований.
За дидактичною сутністю лекція є і організаційною формою навчання, і специфічним способом взаємодії викладача та студентів, у межах якого реалізуються різноманітний зміст і методи викладання, і методом навчання - монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній та послідовній формах, сконцентрований здебільшого навколо фундаментальних проблем науки.
Лекція - найбільш ощадливий спосіб передачі і засвоєння навчальної інформації. Викладач відбирає найголовніше, суттєве з великого потоку науково-технічної інформації, спрямовує увагу студентів на найважливіші питання спеціальності, аналіз нових наукових проблем, що ще не були відображенні в підручниках і навчальних посібниках; розкриває перспективи подальшого розвитку конкретної галузі науки. Лекція - головний інформаційний інструмент у навчальному процесі професійної школи, що сприяє засвоєнню системи знань за фахом, формує широкий професійний світогляд і загальну культуру, є школою наукового мислення. Студенти опановують сучасну науку, її методи, проникають у глибини її основних проблем, логіку та методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, долучаються до лабораторії наукового мислення викладача. Лекція - основа для подальшої самостійної роботи, вона розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сфери особистості, сприйняття, пам'ять.
З огляду на викладене, а також на той факт, що лекція займає визначне місце серед інших форм навчальної роботи й поєднується з ними, можна виокремити чотири основні функції лекції: інформативну; орієнтувальну; методологічну; розвивальну і виховну.
У лекції зазвичай подаються стислий виклад основних наукових фактів, а також низка положень і висновків, поданих без розгорнутого доведення. У цьому виявляється інформативна функція лекції. Здійснюючи огляд джерел, порівнюючи й аналізуючи наукові напрями, теорії, ідеї, висновки, лектор виокремлює основне, спрямовує увагу студентів на визначальні положення, викликає в них інтерес до вивчення літератури, пошуку, експериментування. Таким шляхом реалізується орієнтувальна функція лекції.
Аналізуючи наукові теорії, розглядаючи сучасні наукові проблеми, лектор розкриває, виявляє методи дослідження, порівнює і зіставляє їх, з'ясовує принципи наукового пошуку, його загальні передумови й підходи, тобто здійснює методологічну функцію лекційного викладання.
Нарешті, весь зміст лекції - це насамперед постановка пізнавальних задач, які розв'язуються за спільної участі аудиторії, усвідомлення значення і змісту досліджуваних фактів та положень, порушення емоційно-оцінного ставлення до предмета вивчення, з'ясування логіки міркувань і доказів сприяє загальному та спеціальному розвитку, формуванню діалектичного мислення, розвитку інтересу, формуванню смислоутворювальних мотивів, тобто приводить до різнобічного розвитку особистості, виховання її здібностей, формування світогляду.
Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтовної основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак лекція має певні слабкі сторони, що обмежують її можливості в керуванні пізнавальною діяльністю студентів: відносно невелика активність слухачів порівняно з іншими видами навчальних занять, утрудненість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, організації зворотного зв'язку та ін. Але вони компенсуються іншими формами. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, що може бути реалізована тільки цією формою навчання.
За дидактичним призначенням корисно розрізняти:
• вступні лекції, покликані виявити чи підсилити інтерес, розвинути інші мотиви пізнання, допомогти зорієнтуватися в науковій літературі, дати своєрідний "заряд" для самостійної роботи;
• тематичні лекції, що містять факти, їх аналіз, висновки, докази конкретних наукових положень;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми організації навчального процесу у професійному навчальному закладі“ на сторінці 1. Приємного читання.
