Емоції впливають на перебіг навчальної діяльності. їх роль зростає, коли вони і супроводжують діяльність, і передують їй. У процесі навчання студенти повинні відчувати негативні емоції (не тотожні негативному ставленню до навчання), які обов'язково мають змінюватися позитивними. Необхідно це тому, що негативні емоції не тільки дезорганізують ті причини, які призводять до їх виникнення, а й організовують діяльність, що зменшить чи усуне їх подальше виникнення, викличе позитивні емоції.
Потреби й емоції взаємозалежні. Емоції становлять позитивну чи негативну оцінку людиною значення навколишніх предметів і явищ, а також власних дій для задоволення наявних потреб. Якщо людина усвідомлює предмет, від якого залежить задоволення її потреби, то в неї з'являється спрямоване на цей предмет бажання, формується стосовно предмета те чи інше почуття, емоція.
Емоції також тісно пов'язані з мотивами. Функцією процесів мотивації є спонукання людини до певної діяльності. Функцією емоційних процесів є відображення, корегування мотиваційних процесів, які підтримуються особливостями емоційного клімату, необхідного для створення та підтримки мотивації навчання.
Емоційно-позитивне ставлення до навчання ми розуміємо як сукупність залежностей і взаємозв'язків, що виникають у процесі взаємодії студента з викладачами у міжособистісному спілкуванні та в умовах співпраці в навчальному процесі.
Найважливіші умови виховання у студентів емоційно-позитивного ставлення до навчання такі.
Створення сприятливого психологічного клімату в навчальному колективі. Позитивні результати дає спільна діяльність, яка повинна бути значущою як для колективу, так і для більшості його членів, а також переживання конфліктуючими сторонами результатів цієї діяльності. При цьому у студентів зникають підстави для невдоволення собою, для девіантної поведінки тощо. Для реалізації зазначеного вище завдання викладачу необхідно використовувати певні підходи, які базуються на педагогіці співпраці. Особистісно-орієнтований педагог під час взаємодії з студентами створює умови, що відповідають становленню в них почуття власної гідності, особистісної значущості, самоповаги.
Особистісно орієнтована педагогічна взаємодія. Такий характер взаємодії викладача і студента встановлюється тоді, коли їхні стосунки із суб'єктно-об'єктних переходять у суб'єктно-суб'єктні. В умовах суб'єктно-суб'єктних відносин у студента виникає відповідальність за результати не тільки своєї діяльності, але й інших. Урахування емоційного та психологічного стану студентів є одним із принципів особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії. Особистісно орієнтований педагог у своїй роботі базується на індивідуалізації та диференціації навчання, посиленні пізнавальної активності, формуванні мотивації навчання. Підсумком ефективної взаємодії є формування у студента здатності до управління власною діяльністю, самим собою як суб'єктом, перетворення навчання на учіння, підвищення мотивації, "Я-концепції", самопізнання, уміння робити вільний вибір і відповідати за нього.
Формування й розвиток інформаційної і пізнавальної потреб. У юнацькому віці спілкування є провідним видом діяльності. Бажання одержати чи передати інформацію стає одним з головних мотивів міжособистісного спілкування, що підтверджує необхідність формування інформаційної потреби у студентів. Стійка інформаційна потреба є кроком до формування пізнавальної, котра бере свій початок від потреби в інформації як прагненні до нового, раніше не відомого. Інформаційні впливи будуть сприйняті людиною ефективніше, якщо хоч якоюсь мірою пов'язані з її потребами.
Пізнавальний інтерес визначається як потреба людини у знанні. Інтерес до знань можна розглядати як спрямованість особистості на оволодіння всією сукупністю знань, що вивчаються, на вивчення усього кола знань, умінь, навичок, як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, як стійка якість особистості. Виховання у студентів інтересу до знань - одне з головних завдань педагога.
Закон Єркса - Додсона стверджує: чим вища сила мотивації, тим вища результативність діяльності. Прямий зв'язок зберігається до певної межі: якщо після досягнення деякого оптимального рівня сила мотивації продовжує збільшуватися, то ефективність діяльності починає знижуватися. Стосовно змісту діяльності вирізняють мотиви внутрішні і зовнішні. Якщо для особистості діяльність значуща (задовольняється пізнавальна потреба у процесі навчання), то це внутрішня мотивація. Якщо значущі інші потреби (зарплата, престиж, статус), то говорять про зовнішні мотиви. На пізнавальну мотивацію не поширюється розглянутий вище закон. Отже, постійне зростання сили пізнавальної мотивації не приводить до зниження результативності навчальної діяльності. Саме з пізнавальною мотивацією пов'язують продуктивну творчу активність особистості в навчальному процесі (A.M. Матюшкін).
Чим зумовлена успішність студентів - природними здібностями чи розвитком навчальної мотивації? Є складна система взаємозв'язків і за певних умов (наприклад, при підвищеній зацікавленості особистості у конкретній діяльності) може почати діяти компенсаторний механізм. Брак здібностей може компенсуватися розвитком мотиваційної сфери (інтерес до предмета, усвідомленість вибору професії), що приводить до кращих результатів у навчальній діяльності.
П.М. Якобсон визначив три типи мотивації учіння (процесу самостійного здобуття знань)1. Розглянемо кожний з них докладно.
• 1. "Негативна" мотивація. Прагнення до навчання студентів викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, що можуть виникнути, якщо вони не будуть учитися. Мотивація учіння, що перебуває поза самою навчальною діяльністю не може привести до успішних результатів, оскільки навчання потребує зусиль, праці, бажання. Результат діяльності буде незначним, якщо немає кінцевої мети. Позитивні результати з'являться лише у випадку зміни самої мотивації.
• 2. "Позитивна" мотивація. Незважаючи на те, що вона пов'язана з ненавчальними мотивами (соціальними, громадянськими, моральними), така мотивація має позитивний характер, тому що виникає зв'язок з гостро пережитим почуттям громадянського обов'язку, з уявленням про учіння як шлях до реалізації життєвого призначення. Якщо така настанова на навчання не буде підкріплюватися іншими факторами, то вона не забезпечить максимального ефекту, оскільки приваблює не діяльність як така, а лише те, що пов'язано з нею.
Є й інше трактування сутності "позитивної" мотивації. Мотивація визначається не широкими соціальними мотивами, а особистими. Процес учіння сприймається як шлях до особистого добробуту, як можливість зайняти відповідне становище в суспільстві. За ступенем спонукальної сили така мотивація поступається соціальній, що приводить до зниження ефективності діяльності.
3. Мотивація, пов'язана з процесом навчальної діяльності. Процес здобуття знань спонукає внаслідок розвитку допитливості, потреби в пізнанні. Зазвичай така мотивація є найбільш прийнятною. У студента виникає прагнення переборювати труднощі інтелектуального характеру, творчо підходити до розв'язання пізнавальних завдань, виховувати самостійність.
Завдання формування у студентської молоді стійкої позитивної мотивації до навчальної діяльності є одним із головних для педагогів. Формування мотиваційної сфери не може здійснюватися стихійно. Необхідна цілеспрямована робота. Психологи А.К. Маркова, A.B. Орлов, Л.М. Фрідман пропонують такі основні шляхи і методи формування стійкої мотивації до навчальної діяльності1.
• 1. Роль змісту навчального матеріалу в мотивації учіння. Мотиваційний вплив може мати не будь-який навчальний матеріал, а лише такий, інформаційний зміст якого відповідає пізнавальним потребам людини. В юнацтві виникає потреба пошуку сенсу життя, виявлення особистісного змісту моральних норм. При доборі навчального матеріалу варто враховувати характер потреб студентів з метою задоволення їхніх потреб і розвитку нових. Зміст навчання має будуватися не тільки з урахуванням суб'єктного досвіду студентів, але й має бути досить складним.
• 2. Раціональна організація навчальної діяльності. Ставлення студентів до власної діяльності визначається значною мірою тим, як педагог організує їхню навчальну діяльність, якими будуть її структура і характер. Вивчення кожного самостійного розділу чи теми навчальної програми має складатися з трьох етапів: мотиваційного, операційно-пізнавального, рефлексивно-оцінного. Яка роль цих етапів у становленні мотивації навчальної діяльності?
На мотиваційному етапі студенти повинні усвідомити необхідність досліджуваної теми, основні цілі й завдання її вивчення. До цього етапу входять такі навчальні дії:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми формування мотивації учіння і праці у студентів професійних закладів освіти“ на сторінці 4. Приємного читання.
