Г.І. Щукіна виокремлює такі основні тенденції розвитку пізнавальних процесів:
• 1) від інтересу, пов'язаного із зовнішніми стимулами, до інтересу, пов'язаного з внутрішнім середовищем самого студента;
• 2) від інтересу нерозчленованого до більш диференційованого;
• 3) від випадкового інтересу до більш стійкого;
• 4) від поверхового інтересу до інтересу з глибокою теоретичною основою.
Учена зазначає, що першою сходинкою формування пізнавального інтересу є цікавість, яка повинна перейти в допитливість. Унаслідок того, що допитливість не дає глибини пізнання внаслідок загальності, необхідна ще одна сходика - сам пізнавальний процес.
Стрижневою властивістю інтересу є його здатність впливати на такі характеристики особистості, як світогляд, переконання, ставлення до навчання, спрямованість розвитку особистості, самоактуалізацію та ін.
Складність процесу виховання пізнавального інтересу привернула увагу С.А. Радька, який розглядав інтерес до знань як "складне психічне утворення, у якому виражена єдність процесів відображення індивідом зовнішнього світу й емоційного ставлення до нього".
Пізнавальний інтерес можна розглядати як засіб навчання, як мотив навчальної діяльності, як стійку якість особистості. Пізнавальний інтерес має особливу властивість - його об'єктом є не тільки зміст досліджуваного предмета, а і сам процес оволодіння знаннями. Отже, будучи важливою психічною властивістю людини, пізнавальний інтерес спрямовує всі психічні процеси на визначений напрям, активізує всю діяльність особистості. Він має провідне значення не тільки для успішності навчання, а й істотно впливає на формування цілісної особистості.
Пізнавальні інтереси і потреби тісно взаємопов'язані. Деякі вчені визначають інтерес через потребу. Сутність інтересу як форми прояву пізнавальної потреби була сформульована О.В. Петровським. На його думку, задоволення інтересу не сприяє його зменшенню, а навпаки, викликає інші інтереси, що відповідають вищому рівню пізнавальної діяльності.
Л.І. Божович вважає, що пізнавальний інтерес - потреба у знанні, яка орієнтує в дійсності. Такої самої думки дотримувалися В.М. Мясищев, В.Т. Лежньов, Л.Я. Гордон, які вважали, що інтерес виникає на базі потреби, і встановили, що чим вищий ступінь усвідомлення потреб, тим більше вони наближаються до інтересів. Достатньо усвідомлена потреба може бути інтересом. Однак інтереси, реалізуючись через відповідну їм діяльність людини, можуть призвести до виникнення нових потреб.
У пізнавальній діяльності інтерес виникає з пізнавальної потреби, але сам він може перетворитися на потребу іншого роду, вищу, усвідомлену, яка стимулює поглиблення й розширення знань. Інтерес є основним мотивом навчання і пізнання (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, О.В. Петровський, Г.І. Щукіна та ін.).
Ученими чітко окреслені три компоненти природи пізнавальної потреби: соціальний, психофізіологічний, психологічний. Питанням природи потреби людини в знаннях займається B.C. Ільїн, який вважає, що психологічна природа потреб містить такі складники: інтелектуальний, в якому виражається характер вибірковості потреби стосовно різних знань і способів розумової діяльності; емоційний - потребу в задоволенні, радості від розумової діяльності; вольовий. A.M. Лук зазначав, що інтерес пов'язаний із вродженими і набутими потребами та прагненнями, які потрібно вміло використовувати для його виховання.
Є також інші погляди на взаємозв'язок потреб та інтересів. В.Г. Іванов наполягає на розмежуванні цих двох понять, тому що, будь-яка потреба стає джерелом інтересу лише опосередковано; С.Л. Рубінштейн переконаний, що, формуючись на основі потреб, інтерес, у психологічному розумінні слова, не обмежується предметами, безпосередньо пов'язаними з потребами. А.Г. Здравомислов вважає, що потреба - ширше поняття, ніж інтерес. На думку Г.І. Щукіної і Н.Г. Морозової, елементарні пізнавальні потреби призводять до виникнення інтересу, що сприяє формуванню потреб вищого рівня.
Проблему впливу потрібнісно-мотиваційної сфери на ефективність навчальної діяльності студентів вищого навчального закладу досліджував Ю.М. Орлов. Однією з виокремлених ним потреб є потреба в пізнанні. Серед потреб, що задовольняються в навчанні, пізнавальна потреба має істотне значення. Насичення потреби в пізнанні відбувається в пошуковій пізнавальній активності, спрямованій на виявлення невідомого, його засвоєння і застосування.
Одним із засобів розвитку пізнавальної активності, на думку Л.М. Яворовської, є групові форми навчання. У зв'язку зі зниженням інтересу до навчання виникає необхідність вивчати проблему пізнавальної активності. Традиційне навчання, що пропонує знання в готовому вигляді, призводить до зниження пізнавальної активності, тому що у студента зникає необхідність ці знання здобувати. Потрібен перехід на колективні форми навчання, що підвищують активність у пізнанні.
Отже, формування і цілеспрямований розвиток інформаційної та пізнавальної потреб у процесі професійної діяльності вчителя сприяє вихованню у студентів емоційно-позитивного ставлення до навчання.
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу зробити деякі узагальнення.
Емоції - психічне відображення мозком людини потреби організму, а також її задоволення в конкретний момент. Вони є показником особистісного ставлення до предмета, явищ, ситуацій.
Почуття - вища форма розвитку емоцій, яка виникла при взаємодії розуму людини з емоціями. Почуття, формуючись у діяльності та розвиваючись у ній, стають збудниками дій, мотивами вчинків. їх виховання має здійснюватися опосередковано.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми формування мотивації учіння і праці у студентів професійних закладів освіти“ на сторінці 3. Приємного читання.
