Спеціальна методика формування діалогічного мовлення

Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі

Наступна форма мовлення – самостійні, поки що однослівні відповіді, які у поєднанні із запитаннями за змістовною єдністю можна розглядати як відповіді повним реченням.

Найбільш доступні і актуальні для розвитку мовленнєвого спілкування дітей, такі групи питань: Хто це? Що це? Який предмет? Що робить предмет?

• 1) Питання, які відносяться до назв предметів і їх частин. Питання задають, коли діти розглядають предмет. Формулювання питання може бути коротким і розгорнутим. Наприклад, коротко: Що це?, „Машина”; розгорнуто: Що у мене в руці?, Що зображено на цій картині? Під час розгляду одного предмета питання задають послідовно: Що це? – „Ялина”, Що це у ялини? (показ на картинці вказівкою) – „Стовбур”, А це що у ялини? – „Гілки”, А на гілках у ялини що? -„Голки” тощо. Далі відпрацьовують питання Хто це? Таким чином, у своїх відповідях діти використовують назви живих і неживих предметів.

• 2) Питання, що відносяться до назв ознак і властивостей предметів. Питання необхідно формулювати конкретно та точно позначати ознаку. Питання починають зі слів: Який? Яка? Яке? Які? Наприклад, „Якої форми яблуко?”, „Якого кольору яблуко?”. На початковому етапі необхідно уникати таких питань, як „Яке яблуко?” Це загальне питання не дозволяє дітям підібрати необхідну відповідь. Але спершу, ніж задавати питання стосовно ознак предмета, потрібно з'ясувати, чи розуміють діти значення слів „форма”, „колір”, „величина”. І лише коли діти засвоять перераховані слова-визначення, добре орієнтуються в їхньому лексичному значенні, можна задавати і загальні питання: Який це предмет? Дитина: „Великий”. Логопед: „Правильно, ти назвав величину предмета. А ще який він?”.

Особливу увагу звертають на ознаки, які визначають просторові параметри предмета: довгий і короткий, високий і низький, товстий і тонкий тощо. Саме тут з'являються перші спроби порівняння предметів за певною ознакою та відображення його у мовленні.

3) Питання, які стосуються дій і станів предметів. Питання задають тоді, коли дитина, або дорослий, або разом виконують будь-яку дію, або тільки що її закінчили виконувати. У питанні не можна називати саму дію. Труднощі використання цих питань полягають у тому, що в більшій мірі вони логічно відносяться не стільки до дії, скільки до предмета, з яким виконується дія.

Спочатку задають питання за демонстрацією дії логопеда, дитини за вказівкою логопеда. Наприклад: Що робить Таня? – „Сидить”; Що робить м'яч? – „Котиться”.

Далі питання, які відносяться до дії задають за деякими картинками, починаючи із зображення статичної, а потім динамічної дії: Що робить бабуня? – „Спить”. Що робить пташка? – „Летить”.

Як тільки у дитини з'являється навіть самий незначний словниковий запас, логопед починає роботу над фразою.

Під час навчання починають використовувати репродуктивні поширені запитання типу, якого кольору лапки у гусочки? У відповіді передбачаються елементи самостійного мовлення дітей. Поки що це окремі самостійно вставлені слова, і в той же час це ще ніби напіввідображене мовлення. Адже відповідь на конкретно поставлене питання дозволяє використати дитині і певну конструкцію речення, і майже всі слова, які містяться у питанні, додаючи одне-два слова.

Застосування прийому питання-відповідь передбачає також тренування дітей у правильному використанні слова в різних граматичних формах, у використанні словосполучень, у побудові речень.

Одночасно дітей навчають не лише давати повні відповіді на питання, але й задавати їх (у зазначеній послідовності: Хто? Що? Який? Що робить?).

Спочатку використовують відображене мовлення: „Послухай, як я тебе запитаю: Хто це? (за демонстрацією картинки). А тепер ти так само запитай мене”. Далі діти самостійно запитують за картинками один одного.

Для розвитку мовленнєвого спілкування необхідно сформувати у дітей навички користування спонукальною формою мовлення, яка поступово ускладнюється. Спочатку навчають виражати своє прохання, або речення одним словом: дай, допоможи, пішли тощо; потім словосполученням: дай ляльку, дай ложку, пішли гуляти тощо, і нарешті, реченням.

Спонукальне мовлення на першому етапі є також відображеним: дитині необхідно про щось спитати, або попросити у товариша, вихователя. Навчаючи відображеному мовленню, логопед дає зразок звернення, наприклад: „Саша, попроси у Толі м'ячик. Скажи: Толя, дай м'ячик”. Самостійні висловлювання спонукального характеру виникають у дітей під час звернення як запрошення до сумісної гри, у проханні допомогти тощо.

Коли діти навчаються давати відповіді на запитання та самостійно запитувати, в роботі застосовують коротенькі діалоги описового, або сюжетного характеру (робота за картинкою, сюжетно-рольова гра з лялькою, гра „Телефон” тощо). У процесі навчання починають застосовувати питання пошукового характеру, типу: Навіщо? Чому? Чим схожі? І також включають їх у діалог.

Під час діалогу відбувається найбільш повний розвиток самостійного мовлення дітей. Діти шукають відповіді на поставлені питання, вирішують пізнавальні завдання. Однією з необхідних умов, що забезпечують розвиток самостійного мовлення дітей, є збереження природного характеру діалогічного мовлення. Враховуючи, що для діалогу характерна згорнутість відповідей на питання, необхідно заохочувати і короткі відповіді дітей. З метою формування вербально-комунікативних умінь на початкових етапах навчання діалогічного мовлення дітей із ПМР застосовують такий прийом, як моделювання різноманітних ситуацій ігрового сюжетно-рольового спрямування.

Для кращого оволодіння дітьми самостійним мовленням передбачені специфічні форми словникової роботи, poботи над фразою. Великого значення у формуванні розмовного мовлення надається вправам у підборі різних слів у відповідь на одне питання. Варіативність відповідей забезпечує самостійність дитячих висловлювань, привчає до гнучкості використання слів.

Специфіка роботи над фразою полягає у поступовому формуванні логічності та точності побудови відповіді, дотримання правильного порядку слів у реченні, варіативність його побудови.

Найбільшим досягненням першого етапу навчання є поява у дітей мовленнєвої активності та бажання говорити. Діти під час спілкування починають активно користуватися мовленням, з бажанням відповідають на питання педагога під час заняття, за власною ініціативою вступають до спілкування з дорослим і один із одним. Основні синтаксичні конструкції, якими користуються діти, – слово-речення, словосполучення, проста поширена фраза.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спеціальна методика формування діалогічного мовлення“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ I. Теоретико-методологічні основи спеціальної методики розвитку мовлення

  • Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками

  • Роль мови у психічному розвитку дитини

  • Розділ II. Система роботи з формування і розвитку мови дітей із ПМР

  • Завдання спеціального навчання мови та мовлення дітей із ПМР

  • Методичні принципи навчання мови та мовлення

  • Основні засоби навчання мови та мовлення

  • Методи та прийоми розвитку мовлення дітей із ПМР

  • Розділ III. Спеціальна методика розвитку словника

  • Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку

  • Завдання, принципи та зміст словникової роботи

  • Напрямки логопедичної роботи з розвитку словника

  • Методи та прийоми словникової роботи

  • Розділ IV. Спеціальна методика формування граматичної будови мови

  • Завдання, шляхи та етапи формування граматичної будови мови

  • Спеціальна методика формування способів словотворення

  • Спеціальна методика формування морфологічної сторони мовлення

  • Спеціальна методика формування синтаксичної сторони мовлення

  • Розділ V. Спеціальна методика виховання звукової культури мовлення

  • Психолінгвістичні та онтогенетичні аспекти становлення інтонаційної сторони мовлення

  • Спеціальна методика навчання звуковимови

  • Спеціальна методика формування інтонаційної сторони мовлення

  • Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення

  • Особливості розвитку зв'язного мовлення у дошкільному дитинстві

  • Спеціальна методика формування діалогічного мовлення
  • Завдання та зміст навчання монологічного мовлення

  • Прийоми навчання розповідання

  • Спеціальна методика навчання описам

  • Спеціальна методика навчання переказу художніх творів

  • Спеціальна методика навчання розповіді за картиною

  • Спеціальна методика навчання складання розповідей за серіями сюжетних картинок

  • Спеціальна методика навчання творчого розповідання

  • Розділ VII. Спеціальна методика роботи з художньою літературою

  • Спеціальна методика художнього читання та розповідання дітям

  • Спеціальна методика заучування віршів

  • Прийоми художнього читання та розповідання

  • Розділ VIII. Підготовка дітей до навчання грамоти

  • Завдання та зміст підготовки до навчання грамоти

  • Спеціальна методика ознайомлення з поняттям „слово”

  • Спеціальна методика ознайомлення зі словесним складом речення

  • Спеціальна методика формування складового складу слова

  • Спеціальна методика формування звукового аналізу слова

  • Підготовка до навчання письма