Монологічне мовлення є складним, довільним, організованим видом мовлення і тому потребує спеціального мовленнєвого виховання.
Незважаючи на суттєві відрізнення, діалог і монолог взаємопов'язані один із одним. У процесі спілкування монологічне мовлення органічно вплітається у діалогічне, а монолог може мати діалогічні властивості. Часто спілкування проходить у формі діалогу з монологічними вставками, коли поряд із короткими репліками використовуються розгорнутіші висловлювання, які складаються з декількох речень і містять різну інформацію.
Цей взаємозв'язок необхідно враховувати під час навчання дітей рідного мовлення. Навички та уміння діалогічного мовлення є основою оволодіння монологом. Під час навчання діалогічного мовлення створюються передумови оволодіння розповіданням, описом. Цьому допомагає і зв'язність діалогу: послідовність реплік, обумовлена темою розмови, логіко-смисловий зв'язок окремих висловлювань між собою. У ранньому дитинстві формування діалогічного мовлення випереджує становлення монологічного, а у подальшому робота з розвитку цих двох форм мовлення проходить паралельно.
За мірою зростання дитини збільшується її потреба у спілкуванні, що, у свою чергу, стимулює накопичення та розвиток у неї мовленнєвих умінь і навичок (зростає їх кількісний склад, ускладнюється структура, удосконалюється якість). До кінця дошкільного віку дитина досягає такого рівня удосконалення мовленнєвих умінь і навичок, який забезпечує їй необхідне структурне та смислове оформлення висловлювань у різних формах – у відповідності із задумом, умовами і метою спілкування.
Серед таких умінь і навичок виділяють:
• 1. Уміння і навички, що забезпечують процес говоріння:
– навички звукового оформлення висловлювання, які відповідають нормам реалізації мовлення;
– уміння відбирати для висловлювання слова у відповідності із загальноприйнятими значеннями;
– будувати граматично правильні висловлювання, які відповідають закономірностям мови;
– використовувати різні види висловлювань, які відповідають комунікативному наміру (мотиву), умовам і цілям повідомлення.
• 2. Уміння і навички, які забезпечують процес прийому (слухання) мовлення:
– уміння розуміти предметно-змістовну сторону висловлювання;
– осмислювати інтонаційну сторону висловлювання і тим самим визначати його мету;
– впізнавати слова у відповідності з їх значенням;
– розрізняти слова, близькі за звучанням.
• 3. Уміння, які допомагають відрізнити правильно оформлені висловлювання від неправильно (помилково) оформлених (як у чужому, так і у власному мовленні).
Ця сукупність умінь і навичок ще не завершує розвитку, а є ніби вихідною базою для подальшого розвитку. Вони відповідають потребам дитини дошкільного віку, яка здійснює мовленнєве спілкування у рамках провідної у цьому ВІЦІ – ігрової діяльності. Але ці уміння, які формуються у нормі спонтанно, „пристосовуючись” до потреб спілкування, виявляються в той же час ще недостатньо сформованими для переходу на новий вид діяльності – навчальної.
Для оперування зв'язним мовленням потрібні складніші уміння, які формуються на основі усвідомлення в умовах цілеспрямованої діяльності, як це відбувається у школі.
Але у дослідженнях психологів і методистів показано, що при цілеспрямовано створених умовах діяльності дошкільників можна добитися значних успіхів у формуванні умінь, необхідних для організації зв'язного мовлення. У дітей шестирічного віку можна сформувати уміння, пов'язані зі свідомим орієнтуванням на мовну дійсність, якщо зробити предметом усвідомленого аналізу словесний склад мовлення, граматичну будову, звукову сторону, тобто самі засоби спілкування, які під час спонтанного розвитку помічають від випадку до випадку.
У дітей із порушеннями мовленнєвого розвитку, відмічають Б. М. Гріншпун, В. І. Селіверстов, внаслідок порушення тих чи інших ланцюгів мовленнєвої системи (у тяжких випадках – усієї мовленнєвої системи) спонтанне поетапне формування мовленнєвих умінь і навичок зустрічає певні труднощі, які посилюються дефіцитом засобів спілкування, відсутністю повноцінних умов для накопичення необхідного мовленнєвого досвіду. Утворені таким чином елементарні мовленнєві уміння виявляються недостатніми для здійснення повноцінної діяльності спілкування та подальшого навчання у школі. Тому з часу виявлення дефекту мовлення діти повинні бути включені у спеціально організований педагогічний процес логопедичного впливу[3].
Особливості розвитку зв'язного мовлення у дошкільному дитинстві
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення“ на сторінці 2. Приємного читання.
