• 1. Уточнення артикуляції і закріплення правильної вимови звуків, які були поставлені на індивідуальних заняттях, або від початку вимовлялись правильно.
• 2. Засвоєння слів доступної звуко-складової структури на матеріалі звуків, що вимовляються правильно.
• 3. Розвиток фонематичного сприймання на основі чіткого розрізнення звуків за ознаками: голосний – приголосний, глухий – дзвінкий, твердий – м'який тощо.
• 4. Формування навичок звукового аналізу та синтезу слів доступної звуко-складової структури.
Послідовність і строки вивчення звуків можуть варіюватися в залежності від індивідуальних виявлень дефектів у дітей.
Як правило, не викликають значних труднощів у вимові голосні звуки, а також приголосні звуки п, т, к, в, ф, м, х. Вони можуть бути використані у якості повноцінної опори для розвитку чіткого фонематичного сприймання, а також для виховання навички вимови ускладнених складових структур.
Звуки, які віднесені до складніших для вимови – б, д, г, ґ, с, з, ш, ж, ц, дз, ч, дж, й, л, р та їх існуючі м'які пари – потребують відпрацювання артикуляції, автоматизації у різних позиціях і уточнення їх сприймання на слух.
Робота з формування фонематичних уявлень передбачає певну послідовність: від чіткого сприймання фонем, які діти вимовляють правильно (типу п, т, к) до розрізнення звуків, які різко відрізняються артикуляційними укладами, і поступово до диференціації звуків, близьких за акустико-артикуляційними ознаками (с-з,с-ш тощо).
Одночасно проводиться робота з розвитку фонематичного сприймання.
Починається ця робота на матеріалі немовленнєвих звуків і поступово охоплює звуки мовлення, які діти вимовляють правильно, а потім ті звуки, які ставлять (або коригують) і вводять у самостійне мовлення. Крім цього, обов'язково працюють над розвитком слухової уваги та пам'яті, що дозволяє досягти ефективніших і швидших результатів розвитку фонематичного сприймання.
Н. О. Чєвєлєва[1] роботу з розвитку у дітей здібності диференціювати фонеми умовно поділяє на шість етапів:
I етап – впізнавання немовленнєвих звуків;
II етап – розрізнення однакових слів, фраз, звукокомплексів і звуків за висотою, силою та тембром голосу;
III етап – розрізнення слів, близьких за звуковим складом;
IV етап – диференціація складів;
V етап – диференціація фонем;
VI етап – розвиток навичок елементарного звукового аналізу.
Але перш ніж вчити дітей чути звуки, розрізняти їх між собою, виділяти на слух будь-який звук зі складу слова, необхідно сформувати у них уявлення про значення самого слова „звук”. Первинне навчання необхідно організовувати на матеріалі немовленнєвих звуків. Логопед демонструє звуки неживої природи (шурхіт паперу, стук у двері, переливання води тощо), музичних інструментів, іграшок, просить прислухатися до звуків живої природи (шелест листя, спів птахів тощо). Визначають, що звуки можна почути. Звертають увагу на причину утворення звуків, навчають розрізняти їх, самостійно видобувати та змінювати їх силу та голосність.
Поняття „мовленнєвий звук” первинно відпрацьовують на матеріалі голосних звуків, застосовуючи різні ігрові прийоми. Важливо дітям показати різницю у способах утворення немовленнєвих і мовленнєвих звуків. Звертають увагу на артикуляцію голосних звуків, дають відчути вібрацію гортані під час їх співу. Визначають, що мовленнєві звуки ми не тільки чуємо, але й самі вимовляємо. Вводиться термін „голосні звуки”. Ознайомлення з голосними продовжується на занятті з теми „Голосні звуки”.
Аналогічно проводиться робота з ознайомлення з приголосними звуками та введення терміна „приголосні звуки” в активний словник дітей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спеціальна методика навчання звуковимови“ на сторінці 2. Приємного читання.
