Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку

Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі

І. А. Сікорський усіх дітей 2-го року життя поділив на два типи:

• 1) мовлення здається жвавим, так як розвиток спілкування словами починається з відпрацювання точної ритмічної структури слів. При цьому звуковий склад ритмічної структури залишається досить приблизним. Дитина вимовляє „скелет” необхідного слова за його складовим складом, за наголосом і за голосовим відтінком: „тітіті”, „нініка” (кірпічі, взгляні-ка, приклади І. А. Сікорського). У словах багато голосних, дитяче мовлення не витримує 2-х або 3-х приголосних відразу. Не відразу встановлюється і стабільний порядок складів у слові: „галавіт” (говорить);

• 2) мовлення здорових дітей другого типу створює уявлення безпомічного. Вони нехтують ритмікою мовлення та концентрують свою увагу на правильній вимові звуків одного зі складів, репрезентуючого у мовленні дитини все слово повністю. Перші склади, які використовуються для позначення слів, складаються з приголосного та голосного звуків, або тільки з голосних, причому спочатку їх вимова нечітка („ка” – качечка, „ля” – лампа тощо).

Дошкільний вік – період швидкого збагачення словника. Його зростання залежить від умов життя та виховання, тому в літературі дані про кількість слів дошкільників-однолітків дуже різняться між собою.

Після 1 року 5 міс. збагачення активного словника відбувається швидкими темпами, і до кінця 2-го року життя він складає 300-400 слів, а до 3-х років може досягати 1500 слів. Розвиток словника в цей час відбувається в основному за рахунок оволодіння способами словотворення. Якщо дитина не володіє готовим словом, вона „винаходить” його за певними, вже засвоєними раніше правилами, що виявляється у дитячій словотворчості. Дорослі помічають і корегують самостійно утворене дитиною слово, якщо воно не відповідає нормативній мові. А якщо утворене дитиною слово не відрізняється від норми, дорослі не помічають дитячої словотворчості. Механізм цього процесу пов'язується з формуванням мовного узагальнення, з явищами генералізації, зі становленням системи словотворення. Засвоєння предметного, дієслівного словника, словника ознак відбувається паралельно з оволодінням граматичної будови мови.

У наступні роки кількість слів, які використовує дитина, також швидко зростає, але темпи цього зростання дещо уповільнюються. До 4 років кількість слів збільшується до 1900; у 5 років досягає 2000-2500, а у 6-7 років – 3500- 4000 слів.

Спостерігаючи становлення лексико-семантичної системи у дітей від 1 р. 4 м. до 4 р., А. І. Лаврентьева виділяє чотири етапи розвитку системної організації дитячого словника:

I етап – від 1 р. до 1,5 р. – 20-50 неупорядкованих лексем (набір окремих слів);

II етап – від 1,5 р. до 2 р. – ситуаційний. Словниковий запас швидко збільшується, називання одного слова із певної групи викликає у дитини називання інших елементів цієї групи. Ці групи слів автор визначає як ситуаційні поля;

III етап – до 3 р. – тематичний. Він характеризується усвідомленням дитиною подібності визначених елементів ситуацій і об'єднанням лексем у тематичні групи. Організація тематичних груп слів викликає розвиток лексичної антонімії (великий-маленький, гарний-поганий);

IV етап – 4-5 р. – виникнення синонімії. Системна організація словника наближається за своєю структурою до лексико-семантичної системи дорослих.

У лінгвістичному аспекті розвитку словника спостерігається така закономірність: спочатку з'являються іменники – найперші слова використовуються у називному відмінку (саме так дорослий називає предмети, іграшки тощо), потім починає з'являтися множина іменника, знахідний відмінок. Зі збільшенням словника з'являються перші зміни форм слів за аналогією. Далі дитина починає використовувати дієслова, вигуки, деякі прислівники, які виражають різні відношення. Трохи повільніше зростає кількість прикметників, які використовуються в обмеженій кількості. Це пояснюється тим, що дорослі зазвичай приділяють недостатньо уваги знайомству з якостями, властивостями предметів. Крім цього, прикметники є більш абстрактною частиною мови. Числівники, службові слова з'являються пізніше та засвоюються повільно, як і їх узгодження з іменником.

Якісний розвиток словника – розвиток значень слів, за словами Л. С. Виготського, є „грандіозною складністю”. Лексичне значення слова – це позначення реальної дійсності: предмети (стіл, стілець, ніж), явища (сонце, дощ, сніг), дії (малювати, читати), властивості (солодкий, м'який), числа (один, п'ять). Отже, значення слова – це узагальнене відображення предметного змісту.

Процес засвоєння значення слова дитиною на перших вікових сходинках іде у напрямку від чуттєвих образів до мисленнєвих узагальнень. Шлях розвитку узагальнення словом у дітей дослідила Μ. М. Кольцова[1]. За її дослідженнями, спочатку слово виступає для дитини лише як компонент складної дії дорослого, як компонент цілої ситуації, яка включає і жести, і інтонацію, і обстановку, в якій це слово промовлене. Потім слово стає інтегруючим сигналом, проходячи декілька проміжних сходинок:

• перша ступінь інтеграції (узагальнення) – слово, яке замінює чуттєвий образ одного певного предмета, еквівалентно цьому зразку („мама” – тільки мати дитини, „лялька” – тільки ось ця лялька);

• друга ступінь інтеграції – слово замінює декілька чуттєвих образів однорідних предметів (слово „лялька” відноситься до кількох предметів, які мають спільні риси, але у чомусь і різні). Сигнальне значення слова ширше, ніж у випадку, коли воно асоціюється з чуттєвим образом тільки одного предмета, але разом з тим воно вже мініконкретне. Це лялька взагалі, стіл взагалі тощо;

• третя ступінь інтеграції – слово об'єднує декілька понять, які мають другу ступінь узагальнення (слово „іграшка”, наприклад, узагальнює і ляльок, і м'ячики, і кубики тощо, слово „меблі” об'єднує стільці, столи, дивани тощо). Слово відноситься до широкого ряду різних об'єктів, його сигнальне значення дуже широко і значно віддалено від конкретних образів предметів;

• четверта ступінь інтеграції – у слові зведено багато абстракцій попередніх рівнів узагальнення (так слово „річ” утримує в собі узагальнення, які даються словам „іграшка”, „посуд”, „меблі”, „одяг” тощо). Смисловий зміст слова дуже широкий, а його зв'язки з „чуттєвим корінням” простежується з труднощами.

Поступово у життєвому досвіді дитини формуються різноманітні рівні узагальнення предметів і дій словом, у результаті чого відображення дійсності стає широким і складним. Засвоїти ці ступені узагальнення для дитини – означає засвоїти значення слів. Спершу відбувається засвоєння основного значення. Будь-яке використання слова у переносному значенні спочатку викликає здивування і непогодження дітей.

У засвоєнні дітьми переносного значення слів виділяють три етапи.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ I. Теоретико-методологічні основи спеціальної методики розвитку мовлення

  • Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками

  • Роль мови у психічному розвитку дитини

  • Розділ II. Система роботи з формування і розвитку мови дітей із ПМР

  • Завдання спеціального навчання мови та мовлення дітей із ПМР

  • Методичні принципи навчання мови та мовлення

  • Основні засоби навчання мови та мовлення

  • Методи та прийоми розвитку мовлення дітей із ПМР

  • Розділ III. Спеціальна методика розвитку словника

  • Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку
  • Завдання, принципи та зміст словникової роботи

  • Напрямки логопедичної роботи з розвитку словника

  • Методи та прийоми словникової роботи

  • Розділ IV. Спеціальна методика формування граматичної будови мови

  • Завдання, шляхи та етапи формування граматичної будови мови

  • Спеціальна методика формування способів словотворення

  • Спеціальна методика формування морфологічної сторони мовлення

  • Спеціальна методика формування синтаксичної сторони мовлення

  • Розділ V. Спеціальна методика виховання звукової культури мовлення

  • Психолінгвістичні та онтогенетичні аспекти становлення інтонаційної сторони мовлення

  • Спеціальна методика навчання звуковимови

  • Спеціальна методика формування інтонаційної сторони мовлення

  • Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення

  • Особливості розвитку зв'язного мовлення у дошкільному дитинстві

  • Спеціальна методика формування діалогічного мовлення

  • Завдання та зміст навчання монологічного мовлення

  • Прийоми навчання розповідання

  • Спеціальна методика навчання описам

  • Спеціальна методика навчання переказу художніх творів

  • Спеціальна методика навчання розповіді за картиною

  • Спеціальна методика навчання складання розповідей за серіями сюжетних картинок

  • Спеціальна методика навчання творчого розповідання

  • Розділ VII. Спеціальна методика роботи з художньою літературою

  • Спеціальна методика художнього читання та розповідання дітям

  • Спеціальна методика заучування віршів

  • Прийоми художнього читання та розповідання

  • Розділ VIII. Підготовка дітей до навчання грамоти

  • Завдання та зміст підготовки до навчання грамоти

  • Спеціальна методика ознайомлення з поняттям „слово”

  • Спеціальна методика ознайомлення зі словесним складом речення

  • Спеціальна методика формування складового складу слова

  • Спеціальна методика формування звукового аналізу слова

  • Підготовка до навчання письма