Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Вивчення просторових аспектів розвитку господарства країни є необхідною умовою соціально-економічного розвитку, ефективного територіального управління та прогнозування. Розгляд особливостей розвитку регіонів України здійснено в розрізі економічних районів, при виокремленні яких враховувались не тільки пропорції територіальні та населення, а й, в першу чергу, виробнича спеціалізація та традиції господарювання (див. табл. 13.1).

13.1. Столичний економічний район

Природні умови і ресурси

Населення

У Столичному економічному районі проживає 15 % населення України (див. табл. 13.1). Це давнозаселена територія, колиска українського народу. Але чисельність населення в останні роки поступово скорочується внаслідок погіршення демографічної ситуації, особливо в сільській місцевості: коефіцієнт природного приросту тут найнижчий в Україні. Від'ємними є також показники природного приросту міського населення, хоча вони дещо вищі, ніж в цілому в Україні. Найгірша ситуація в Чернігівській області, яка за показниками природного приросту (-10,5 %о) займає останнє місце в Україні.

На території району мешкають представники понад 100 національностей. Переважна більшість з них (82 %) — українці. Представники етнічних меншин живуть переважно в міських поселеннях, найбільше серед них — росіян, білорусів, поляків, євреїв. Росіяни становлять значну кількість населення обласних центрів, білоруси — прикордонних з Білоруссю територій, поляки — південно-західної частини Житомирщини.

Населення розміщене на території району нерівномірно. Його середня щільність — 76 осіб/км2, що відповідає середньоукраїнському показнику. Найменша щільність населення — в Чернігівській обл. (41 особи/км2), найвища — в Київській обл. (155 осіб/км2).

Більшість населення району (58 %) проживає у міських поселеннях. Найвищий показник урбанізації — в Київській області (82 %), цьому сприяє наявність на її території міста Києва

(2785 тис. жителів станом на 1 січня 2010 р.). Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює крім ядра ряд міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків, Боярка, Фастів та ін.).

Сільське населення проживає у різних за людністю населених пунктах. Вони переважно невеликі (до 300 осіб) у північній (лісовій) частині району і середні та великі (500—1500 осіб) у південній (лісостеповій) частині. Значні зміни в розселення внесло відселення людей з територій, що зазнали найбільшого радіаційного забруднення після Чорнобильської аварії.

Значну частину населення району (64 %) становить економічно активне населення, що дещо вище загальноукраїнського показника. Воно відзначається високим рівнем професійної та освітньої підготовки, особливо у містах. На сьогодні рівень зайнятості населення невисокий (64 %). Рівень безробіття найвищий у Житомирській області (3,0 %). В Києві він майже відсутній (0,4 %). Більшість трудових ресурсів зайнято в соціальній сфері.

Господарство району

Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні)

Тривалий економічний спад у країні, загострення екологічних, соціальних проблем зробили нагальними необхідність стабілізації та піднесення виробництва, створення умов для сталого розвитку суспільства. Досягнення цієї мети передбачає створення умов для сталого розвитку середовища — економічного, соціального, політичного, екологічного й духовного. А це можливо тільки шляхом забезпечення комплексного економного й соціального розвитку цілісних регіонів країни, одним з яких є Столичний район.

Економічна криза, спричинена втратою орієнтації, відсутністю чітких програм суспільного розвитку держави, зумовила різке скорочення виробництва, яке, у свою чергу, викликало такі негативні явища, як зниження рівня життя населення, безробіття, зростання соціальної напруги і, врешті-решт, загрозу державній безпеці України. У вирішенні цих проблем першочерговим заходом є піднесення рівня економіки. Для цього слід провести реструктуризацію господарства, визначити пріоритетні галузі, для розвитку яких у регіонах є найкращі умови. Для Столичного економічного району такими галузями є харчова й легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна промисловість, науко- і трудомісткі галузі машинобудування, сільське господарство. Нині в умовах значного послаблення контролю з боку держави продукція цих галузей не витримує конкуренції із зарубіжною переважно з об'єктивних причин (застарілі технології, високі енергоємність та собівартість продукції). Зрушення в економіці можливі лише за умови технічного переоснащення виробництв. Для цього необхідно залучати значні інвестиції, як внутрішні, так і зовнішні. Хоч у Києві і Київській області зосереджена значна частина інвестицій, що надходять в Україну з-за кордону, розміри їх незначні порівняно з потребами. До того ж спрямовані вони переважно на розвиток посередницької інфраструктури, часом — у сферу обслуговування, тобто в галузі, які забезпечують швидке повернення капіталів. Залученню більших інвестицій має сприяти політика держави, спрямована на захист капіталів, зниження податків.

У рамках реформування економіки в районі слід здійснити певні зміни в енергетиці. На даному етапі розвитку найбільш ефективними тут є теплові електростанції, хоч коефіцієнт корисної дії їх низький, тому вони потребують технічного переоснащення. Поступово треба виводити з експлуатації Київську ГЕС. Ці заходи мають проводитись у межах єдиної програми енергозбереження, впровадження енергозберігаючих технологій.

У регіоні спостерігається значна невідповідність між виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою. Район не в змозі переробити на власних підприємствах харчової промисловості цю продукцію повністю. Розвиток галузі має відбуватись шляхом впровадження нових технологій, поглиблення переробки сільськогосподарської сировини, розширення мережі малих підприємств, які здатні швидше пристосуватись до потреб ринку.

Підвищення ефективності сільського господарства не можливе без здійснення земельної реформи (впровадження приватної власності на землю, зміна форм господарювання тощо). Поряд з цим, необхідні оптимізація структури АПК відповідно до кон'юнктури ринку, інтенсифікація городництва у приміських зонах.

Важливий напрям розвитку господарства — розширення виробництв, що орієнтуються на місцеві природні ресурси, особливо виробництва будівельних матеріалів та легкої промисловості (лляної).