Розділ «Термінологічний словник»

Множинний алелізм — явище, коли певний ген має більше, ніж два алеля, прикладом чого може слугувати генетичний контроль груп крові у людини, кожна з яких визначається комбінацією двох алелей із трьох існуючих — ІА, IB, 10.

Мозаїчний (фр. mosaïque — картина із барвистих камінців) об'єкт — об'єкт, що складається з клітин, які відрізняються генетично.

Молекулярно-генетичний метод — використання біохімічних реакцій з відповідними ферментами з метою визначення структури генів, їх ідентифікації та локалізації, а також характеру мутацій.

Мономерія (грец. monos — один, єдиний ¡meros — частина) — залежність ознаки від однієї пари алелей.

Моносомик (грец. monos — один, єдиний і soma — тіло) — організм або клітина, у каріотипі яких відсутня одна хромосома (2п — 1).

Мукополісахаридози — спадкові хвороби, зумовлені дефектом одного з лізосомних ферментів, що беруть участь в обміні мукополісахаридів, з їх накопиченням в органах і тканинах (кістках, суглобах, печінці, очах, серці, центральній нервовій системі); основні симптоми: тяжкі деформації скелета (голови, тулуба, кінцівок), обмежена рухливість суглобів, вади зору, слуху, внутрішніх органів (серця, печінки тощо), затримка фізичного та психічного розвитку.

Мутагени (лат. mutatio — переміна, зміна і грец. genes — породжуючий) — фактори хімічної, фізичної чи біологічної природи, які здатні спричинювати мутації.

Мутація (лат. mutatio — переміна, зміна) — спадкова зміна гена, структури або кількості хромосом, що впливає на прояв певної ознаки чи кількох ознак.

Неалельні гени — гени, розташовані в нетотожних локусах гомологічних хромосом чи взагалі в різних хромосомах.

Нейротрансмітери (грец. neuron — нерв і лат. transmitiere — передавати) — біологічно активні речовини (переважно гормони), що беруть участь у передаванні збудження між нервовими клітинами, а також від нервової клітини до "робочого" органа (м'яза, залози тощо).

Норма реакції — фенотипна реакція генотипу організму на конкретні умови середовища.

Нуклеїнові кислоти — фосфоровмісні біополімери, що складаються з нуклеотидів; розрізняють дезоксирибонуклеїнову (ДНК) та рибонуклеїнові кислоти (РНК).

Нуклеотиди — мономери нуклеїнових кислот (ДНК, РНК), які складаються із азотної основи (пуринової чи піримідинової), вуглеводного компонента (рибози чи дезоксирибози) та залишку фосфорної кислоти.

Овогенез (лат. ovum — яйце і грец. génesis — виникнення) — процес розвитку та дозрівання жіночих гамет.

Ознаки, зчеплені зі статтю — ознаки, контрольовані генами, що розташовані в статевих хромосомах.

Ознаки, не зчеплені зі статтю — ознаки, контрольовані генами, що розташовані в аутосомах; їх фенотипний прояв не залежить від статі.

Олбрайта синдром — спадкова патологія, яка полягає у порушенні функцій ендокринної системи, аномаліях розвитку кісткової тканини з частковою заміною її на хрящову, що спричинює деформацію та переломи кісток скелета; супроводжується пігментацією окремих ділянок шкіри, у хворих дівчаток спостерігається передчасне статеве дозрівання; тип успадкування не визначено.

Олігофренія (грец. oligos — малий iphren — розум) — група хворобливих станів, набутих чи спадкових, що характеризуються загальним недорозвиненням психіки з переважанням інтелектуальної недостатності.

Оперон (лат. operatio — дія) — сукупність структурних та регуляторних генів, що функціонують як єдине ціле.

Оротова ацидурія (лат. acidus — кислий і urina — сеча) — спадкове порушення піримідинового обміну внаслідок втрати функцій двох ферментів, причетних до синтезу оротової кислоти (вітаміну В13), через шо у сечі хворого накопичується оротова кислота, особливо у разі вживання м'ясних продуктів, що призводить до відставання у рості, розвитку мегалобластичної анемії, пухлин, туговухості, атрофії зорових нервів, зміщення внутрішніх органів, набряків, вад серця тощо.