Розділ «7. Генетика особистості»

Генетика людини


7.1. Роль темпераменту у психічній діяльності і поведінці людини


Така важлива складова індивідуальності людини як темперамент завжди була об'єктом досліджень. Темперамент вивчають психологи, зосереджені на віковій та особистісній психології, індивідуальних відмінностях людей та їх психофізіологічних основах, а генетики намагаються розкрити спадкові механізми формування темпераменту у людини.

Темперамент — відносно стійке закономірне співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини і тварин, яке характеризує динамічну складову їх психічної діяльності та поведінки.

Найважливішими аспектами темпераменту є активність і емоційність. Активність характеризує ступінь швидкості, енергійності чи повільності, млявості індивіда в діях і вчинках, а емоційність — особливості перебігу його емоційних переживань (позитивних або негативних) та ставлення до явищ чи предметів дійсності (радість, сум, гнів тощо).


Сутність темпераменту



Темперамент у дітей


Під час досліджень, проведених на парах монозиготних та дизиготних близнюків перших днів життя, одержані низькі внутрішньопарні кореляції за основними рисами темпераменту (збудливість, здатність заспокоюватися тощо) і характеристиками активності протягом сну та неспання. Кореляції у монозиготних близнят варіювали в межах 0,06—0,31, в одностатевих дизиготних — 0,06—0,59, у різностатевих дизиготних — 0,13— 0,30. Причинами цього можуть бути умови пренатального розвитку та особливості пологів, що підтверджено поведінковими характеристиками, вагою новонароджених та спеціальним тестом, який засвідчує рівень їх фізіологічної зрілості. Отже, у цьому віці гени ще не здійснюють вирішального впливу на індивідуальні відмінності дітей за темпераментом.

У перші місяці життя ситуація істотно змінюється. У дослідженнях, проведених на близнюках віком 3— 12 місяців за допомогою різних методик оцінювання поведінки дітей, показники внутрішньопарних кореляцій у монозиготних близнят були суттєво вищими, ніж у дизиготних. Хоча коефіцієнти успадковуваності при цьому становили в середньому 30%, однак це свідчить про виразні генетичні впливи на темперамент.

Це підтверджують і результати досліджень прийомних дітей. Так, біологічні брати та сестри у віці одного року мали кореляцію за особливостями поведінки в межах 0,09—0,20, але на другому році життя тут теж виразно виявилися впливи генотипу.

Спостереження за поведінкою близнят віком півтора-два роки засвідчили, що коефіцієнти успадковуваності вже достатньо високі: п2 = 0,42 - 0,56, майже такі, як і показники генетичного впливу на складові темпераменту в дорослих. Крім того, ці дослідження продемонстрували виразний вплив на деякі складові темпераменту (наприклад, емоційність та активність) певних умов домашнього середовища (наявність бабусі, систематичні ігри батьків із дітьми, гарний побут тощо). Проте внутрішньопарна подібність, а отже, й коефіцієнт успадковуваності від цих обставин не залежать. Індивідуальні відмінності за активністю повністю визначаються середовищем, причому в обох випадках значну роль відіграє індивідуальне середовище. Однак емоційність і активність виявилися взаємопов'язаними генетичною кореляцією (ге = 0,45), що свідчить про наявність у них системи спільних генів, які визначають їх варіативність.

Отже, починаючи приблизно з дев'яти місяців життя, у дітей виявляється генетично задана індивідуальність стосовно динамічних характеристик темпераменту — активності (переважно рухової), регулярності (ритмічності появи поведінкових реакцій, наприклад голоду, здійснення фізіологічних функцій, чергування сну та неспання тощо), пристосовуваності (реакції на нову ситуацію), порогу активності, домінувального настрою, гнучкості (легкості зміни поведінки за нової ситуації), уваги/наполегливості (тривалості певної діяльності та здатності продовжувати її всупереч перешкодам) та ін.

Під час подальших досліджень поведінки дітей було виявлено т. зв. синдром тяжкого темпераменту, ознаками якого є низька ритмічність, переважання негативного настрою, слабка реакція на нові стимули, погана пристосовуваність і висока інтенсивність реакцій. Цей синдром стійкий у перші роки життя. У вікових парах одержані позитивні кореляції: один і два роки — 0,48; два і три роки — 0,49; три і чотири роки — 0,42.

Ознаки тяжкого темпераменту трирічок корелюють з ознаками людини 17—24 років — 0,34. Між дітьми одного-двох років та дорослими така кореляція відсутня. Важкий темперамент дитинства впливає на пристосовуваність дорослої людини до різних сфер діяльності — навчальної, соціальної, сімейної тощо.

За даними близнюкових досліджень із п'яти компонентів синдрому тяжкого темпераменту шестирічних дітей високу генетичну складову мають три: слабка реакція на нові стимули (п2 = 0,94), висока інтенсивність реакцій (Л2 = 0,82), низька ритмічність {Н2 = 0,68). Погана пристосовуваність визначається здебільшого загальносімейним середовищем (с2 = 0,55), переважання негативного настрою — індивідуальним середовищем (е2 = 0,63). Незначний вплив спадковості спостерігається щодо поганої пристосовуваності (/г = 0,26) та (Ь2 = 0,37).


Темперамент у дорослих


Більшість досліджень темпераменту дорослих зосереджена на вивченні таких властивостей, як екстраверсія — інтроверсія та невротицизм. Психотицизм досліджений менше.

Екстраверсія об'єднує такі характеристики особистості: комунікабельність, активність, жвавість, ініціативність, гнучкість у діях та вчинках тощо. Інтроверсія характеризується схильністю до уникнення соціальних контактів, здатністю в діях та вчинках керуватись власними думками і внутрішніми переживаннями, а не зовнішніми враженнями та впливами.

Основним показником невротицизму (не плутати з клінічним невротизмом) є рівень емоційних процесів (стабільність, нестабільність), який обмежується здатністю до самооцінки та обережністю. Крайня нижня межа цієї властивості темпераменту дорослих — емоційна стабільність.

Психотицизм характеризується агресивністю, холодністю, егоцентризмом, нездатністю до співпереживання тощо, однак психотицистам властивий творчий потенціал. На його нижній межі домінує контроль із боку самосвідомості.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Генетика людини» автора Помогайбо В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7. Генетика особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • 1. Генетика людини та її історичний розвиток

  • 2. Основи загальної генетики

  • 2.2. Генетика кількісних ознак

  • 2.3. Прикладна генетика

  • 3. Методи вивчення генетики людини

  • 3.4. Близнюковий метод

  • 3.5. Метод прийомних дітей

  • 3.6. Цитогенетичні методи

  • 3.7. Біохімічні методи

  • 3.8. Молекулярно-генетичний метод

  • 4. Класична генетика людини

  • 4.2. Взаємодія неалельних генів

  • 4.3. Успадкування ознак і стать

  • 5. Спадкові хвороби

  • 5.4. Генні хвороби

  • 5.5. Хромосомні хвороби

  • 5.6. Спадкові хвороби з некласичним типом успадкування

  • 5.7. Спадкова схильність до хвороб

  • 5.8. Основи фармакогенетики

  • 5.9. Профілактика спадкових патологій

  • 6. Спадкові порушення розвитку

  • Механізми тератогенезу

  • 6.2. Розумова відсталість

  • 6.3. Затримка психічного розвитку

  • 6.4. Дитячий аутизм

  • 6.5. Стійкі вади слуху

  • 6.6. Стійкі вади зору

  • 6.7. Аномалії поведінки

  • 7. Генетика особистості
  • 7.2. Інтелект

  • Термінологічний словник

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи