Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

- на підставі спостережень і експериментів зібрати якомога більше фактів (фактичних даних) про об'єкт дослідження;

- узагальнити та систематизувати факти;

- визначити загальне, суттєве, повторювальне в явищах, процесах і вивести закон;

- створити теорію з метою пояснення тих об'єктів (предметів, явищ, процесів), що досліджуються, прогнозувати їх подальший розвиток.

Наприклад, на підставі емпіричних досліджень над такими природними явищами, як коливання хвиль, звуків, світла, морських приливів тощо фізики сформулювали загальне теоретичне положення: "Будь-яке явище, що має періодичну природу, можна виміряти". На підставі емпіричного спостереження за рухом планет і теоретичного узагальнення отриманих фактичних даних І. Кеплер (1571-1630) сформулював закони руху планет.

Наукову індукцію (індуктивну логіку) Ф. Бекон трактував також як метод наукового пізнання причинно-наслідкових зв'язків і метод наукового відкриття. Отже, визначимо, що таке причинно-наслідковий зв'язок.

Причина - дещо (предмет, явище, подія), яке закономірно спричиняє виникнення чогось іншого (предмета, явища, події), що є її наслідком. Формально, А є причиною В. Наприклад, фізики, котрі досліджують Всесвіт (систему Галактик), виявили феномен "чорної діри" (про це ми вже згадували) - космічне тіло, гравітаційне поле якого настільки велике, що воно поглинає будь-яке інше космічне тіло. Чітке визначення причинно-наслідкового зв'язку цього феномену: якщо гравітаційне поле певного космічного тіла дуже велике (А), то воно здатне поглинути будь-яке інше космічне тіло (В).

Причинно-наслідкові зв'язки мають всезагальний характер. Відповідно, можна стверджувати, що будь-яке явище або будь-яка подія, виявлені в процесі спостережень і експериментів у природному чи соціальному світі, мають свою причину.

У науці для встановлення причинно-наслідкових зв'язків розроблені особливі методи. Опис і класифікацію цих методів вперше здійснили англійські філософи та логіки Ф. Бекон і Дж. Мілль. До таких методів належать:

1. Метод єдиної схожості, ґрунтований на принципі: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища (вони часто помітно відрізняються один від одного) подібні лише в одній обставині, то вона, ймовірно, є причиною цього явища. Такий метод має іншу назву - "метод знаходження подібного в різному".

Схема виведення висновку на підставі цього методу:

2. Метод єдиної відмінності ґрунтується на порівнянні двох і більше випадків, коли досліджуване явище в одному випадку настає, а в іншому - ні, і якщо, відтак, другий випадок відрізняється від першого лише однією обставиною, то, ймовірно, вона і буде причиною цього явища.

Метод єдиної відмінності має іншу назву - "метод знаходження відмінності в подібному". Схема виведення висновку на підставі цього методу:

3. Об'єднаний метод схожості й відмінності, заснований на принципі знаходження подібного в різному та відмінного в подібному. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

4. Метод супровідних змін ґрунтується на принципі: якщо певне явище а змінюється щораз зі зміною явища С, що йому передує, то ці явища перебувають у причинному зв'язку. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

5. Метод залишків заснований на принципі: якщо відомо, що причиною досліджуваного явища не є необхідні для нього обставини, крім однієї, то, ймовірно, ця обставина і є причиною згаданого явища. Застосування цього методу пов'язане зі встановленням причини, яка зумовлює певну частину складного явища, за умови, що причини, які зумовлюють інші частини такого явища, вже відомі. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

Індуктивна логіка зіграла велику роль в науковому пізнанні, не втративши значення й на сучасному етапі розвитку науки.

Дедуктивну логіку на сучасному етапі трактують як логіку математичних наук, а індуктивну логіку (в контексті сучасної імовірнісної логіки) - як логіку природничих, суспільних, "поведінкових" наук, коли на підставі наукових спостережень і експериментів збирають фактичні дані. Дослідники, аналізуючи фактичні дані, роблять теоретичні узагальнення й виводять певні емпіричні закономірності.

Символічна (математична) логіка набула особливого значення в конкретних науках як метод формалізації наукового знання та метод творення формальних систем знання відповідно до принципів побудови таких систем (див. 4.1). У кожній конкретній науці визначають можливості формалізації наукового знання, тобто його зображення мовою символічної логіки та побудови формальних систем.

На сучасному етапі методологічна функція науки логіки у сфері конкретних наук реалізується в таких напрямах: