Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

Приклади різновидів плюралізму в історії науки: дуалізм у фізиці (встановлення дуалізму світла як єдності перервного та безперервного (корпускулярно-хвильовий дуалізм); визначення багатоваріативності природи живого як складноорганізованих систем і виявів індивідуальності живих істот - біологічна, генетична, фізіологічна, а в людини - ще соціально-психологічна індивідуальність; визначення багатоваріативності підстав певної науки (див. 6.5).

Історично рух наукового мислення (та пізнання) "направився" від монізму до плюралізму. "...Бачення природи в науці здійснюється в напрямі множинності, темпоральності й складності" (/. Пригожий). У сучасній науці саме плюралізм є головною парадигмою, що визначає методологічні підходи та способи пояснення й обґрунтування. Цей факт сучасної науки зумовив виникнення особливої теорії - гетерології (грец. hetera - багато; logos - учення), яка досліджує стан, різнорідність і множинність явищ, процесів, подій та ін.

Виявом плюралізму на сучасному етапі розвитку науки стало формування інтегративного знання, формованого на підставі різних (плюралістичних) підходів дослідження певного об'єкта пізнання. Об'єкт дослідження як складноорганізованої системи може бути однаковий для різних наук, а методи їх пізнання - різні.

Монізм і плюралізм як протилежності, котрі не існують один без одного в науковому мисленні, означають "єдність різноманітного" або "різноманітне в єдності", тобто підпорядкування наукового мислення в множинності його поглядів, принципів пояснення, методологій чомусь одному. Наприклад, у сучасних умовах актуальним є підпорядкування наукового мислення екологізації науки, практики життя людей і людства загалом. Це означає, що екологія повинна стати парадигмою наукового мислення в процесі наукового дослідження та втілення досягнення науки в практику.

Монізм і плюралізм як різні парадигми наукового мислення необхідно синтезувати, тобто в різноманітному вбачати дещо єдине, в єдиному - різне. Це потребує нової теорії наукового пізнання, створення такої логіки, яка б найадекватніше моделювала процес синтезу протилежності єдиного та різноманітного.

6.3. Логічна модель наукового пізнання та знання

Наука є не що інше як відображення дійсності.

Ф. Бекон

Доведення і знання про те, що ця річ є, відрізняється від доведення і знання про те, чому вона є.

Арістотель

Наука формує об'єктивне, істинне знання про об'єкти, які вона досліджує за допомогою специфічних методів. Наукове знання - це результат пізнавальної діяльності вчених, що виражено в логічних формах поняття, висловлювання, умовиводах.

Використання логічних методів дає змогу аналізувати наукове знання, структуруючи його на види, типи, форми, визначати загальні принципи побудови систем наукового знання, перевіряти наукове знання на істинність.

На сучасному етапі розвитку науки виокремлюють такі види, типи, форми наукового знання:

1. Залежно від засобів отримання знання в процесі наукового пізнання, його поділяють на емпіричне (фактуальне) та теоретичне. Емпіричне знання формується й розвивається на підставі спеціально проведених спостережень і експериментів.

Наукове спостереження - метод наукового пізнання, раціональне визначено суб'єктом пізнання дослідження об'єктів (предметів, явищ, процесів, дій і подій), наприклад, спостереження над небесними тілами, природними явищами на Землі, над поведінкою людей.

У спостереженні виокремлюють етапи:

- визначення вихідних положень спостереження (предмета дослідження, мети, методу);

- процес спостереження;

- результат спостереження (отримання фактичних даних, визначення помилок у спостереженні, фіксування результатів спостереження в протокольних висловлюваннях).

Науковий експеримент - штучно створена пізнавальна ситуація, коли виявляють і досліджують основні, суттєві, специфічні властивості об'єктів пізнання.