Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

1. За об'єктом дослідження - на математичні, фізичні, біологічні, соціальні (юридичні, економічні, соціологічні та ін.).

2. За ступенем узагальнення знання, сферою охоплення пояснення та прогнозування широкого кола явищ, процесів, подій - на універсальні й неуніверсальні.

3. За логічними методами побудови - на індуктивні, дедуктивні (аксіоматичні), гіпотетико-дедуктивні.

4. Залежно від використання методу формалізації - на формальні й неформальні. Формальна теорія - те саме, що й формальна система (див. 4). Неформальна теорія - це теорія, яка систематизує й узагальнює емпіричні або фактичні дані й синтезує їх у певну цілісність. Емпіричним базисом неформальної теорії є факти науки.

5. Залежно від використання методів різних наук для дослідження певного об'єкта та побудови відповідної системи знання - на інтегративні (міждисциплінарні) й неінтегративні. Прикладом інтегративних теорій є деякі сучасні теорії, що формуються на межі різних наук, тобто мають один об'єкт дослідження, - евристика, теорія штучного інтелекту, теорія смислу та ін.

6. Конкуруючі теорії - множинність теорій, що створюються в конкретній науці на певних принципах й ідеях і дають різні альтернативні способи пояснення та прогнозування (див. 6.4).

Основні функції наукової теорії - систематизувальна, евристична, описова, пояснювальна, прогнозуюча.

Систематизувальна функція - логічна обробка наукового знання, здобутого наукою на певному етапі її історичного розвитку, - систематизація знання, уточнення знання, об'єднання знання в певну систему.

Евристична функція означає, що створена система наукового знання є якісно новим знанням у русі розвитку науки від старого (відомого) до нового (невідомого), новим етапом на шляху пізнання сутності речей, явищ, процесів, подій, новим напрямом дослідження об'єктів, які вивчає наука.

Описова функція - це формування дескриптивної моделі про об'єкт дослідження за допомогою особисто створеної системи понять.

Пояснювальна функція означає пояснення сутнісних взаємозв'язків між об'єктами, що пізнаються, причин виникнення й існування певних явищ, процесів, подій та ін.

Пояснення (лат. explanatio) - 1) метод розкриття сутності речей, явищ, процесів, подій і причин їх виникнення; 2) логічна операція виявлення необхідних, суттєвих зв'язків між предметами чи класами предметів і визначення механізму функціонування та розвитку природних і штучних систем.

Структура пояснення: експланандум (лат. explanatio - пояснення, тлумачення) - те, що потребує пояснення, предмет пояснення, позначається символом В; експлананс (лат. explanatio - пояснення, тлумачення) - те, за допомогою чого дається пояснення, підстава пояснення, позначається символом Л; "тому, що" - вираз, який визначає відношення логічного слідування (виведення) експланандума з експлананса. Формально структура пояснення набуває такого виразу: В є тому, що є А; де В - символ для позначення певного об'єкта пояснення (конкретної дії, події, явища, процесу та ін.), А - символ для позначення підстави пояснення (закону, принципу, правила, аксіоми, факту, мети, мотиву, наміру і под.); вираз "В є тому, що є А" виражає відношення виведення експланандума з експлананса. Для одного і того самого експланандума може бути побудовано декілька підстав пояснення.

Наукове пояснення - спосіб, який використовують у конкретних науках з метою виявлення необхідних і суттєвих взаємозв'язків між предметами та явищами об'єктивного світу, причини виникнення й існування певних явищ, процесів та ін. До наукових способів пояснення належать каузальне (причин-но-наслідкове), телеологічне (фіналістське), "пояснення через розуміння суті того, що відбувається й змінюється у часі".

Каузальний спосіб пояснення визначив К. Гемпель унаслідок введення поняття "охоплювального закону" в термінах необхідних і достатніх умов.

Пояснення на підставі закону - це така дедуктивна побудова пояснення, коли окремий випадок підлаштовують під охоплювальний закон. Формально: існує певне емпіричне явище (окремий випадок, конкретна подія), яке пояснюють через виведення експланандума (випадку) з експлананса (загального закону). Відповідно, певну одиничну подію розглядають як наслідок деяких інших подій. Наприклад, наукове пояснення факту (окремого випадку), чому космічний корабель стартує вертикально: "Космічний корабель стартує вертикально тому, що для його запуску на навколоземну орбіту необхідно вивести його за межі атмосфери, яка впливає на рух космічного корабля".

Розрізняють два типи каузального способу пояснення (пояснення на підставі закону) - дедуктивно-помологічний і ймовірнісно-статистичний.

Дедуктивнономологічний тип пояснення означає виявлення причини подій, станів справ, існування предметів на підставі наукових законів. Схема такого пояснення: у всіх випадках, коли реалізовано (існує) комплекс умов Р, виникає певна подія або стан С Символічно: (х) (Рх -> йх). Наприклад: "Морські припливи на Землі існують тому, що місяць здійснює гравітаційний вплив на Землю".

Імовірнісно-статистичний тип пояснення твориться за схемою: за певних умов Р певна подія або "ефект" С буде мати місце зі статистичною ймовірністю, тобто з певною частотою q, Символічно: рз (О, Р) = q. Якщо ймовірність д наближається до 1, то можна використати закон цього типу до пояснення виникнення С у випадку реалізації умови Р.

Отже, при каузальному поясненні експланандум із експлананса виводиться з дедуктивною необхідністю або зі статистичною ймовірністю. Каузальне пояснення за допомогою "охоплювального" закону неможливе в соціальних, гуманітарних, "поведінкових" науках, які вивчають соціальні явища, процеси, події, соціальну поведінку людей, що є дуже складними й не укладаються в прості схеми. Відтак філософи, соціологи, логіки в цих науках виокремили телеологічний (фіналістський) спосіб пояснення.