Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

Кожна конкретна наука створює свою наукову мову через введення особливих термінів і штучної символіки.

На підставі логіко-семантичного аналізу наукової мови виокремлюються різні семантичні системи, що зображають особливості наукового знання. Таких семантичних систем побудовано чимало і в історичному контексті одна семантична система змінює іншу, попередню.

У семантичній системі певної науки вирізняють дескриптивні та логічні терміни. До дескриптивних належать "термін", "висловлювання", "смисл", "предметне значення", до логічних - "клас", "квантор" (загальності й існування), "істина", "хибність".

На підставі пізнання певного об'єкта накопичується сума знань, яка набуває форми проблеми, гіпотези та теорії.

Наукова проблема - форма розвитку наукового пізнання та знання, що виражає:

- перехід від відомого до невідомого, від визначеного в сталих формах знання до невизначеного, руху від "старого" знання до нового;

- виокремлене в системі наукового знання положення, яке зумовлює вивчення питань і пошуку їх вирішення;

- складне (за змістом) запитання, в якому окреслено предмет і напрям наукового дослідження.

Структура наукової проблеми - передумови проблеми, сукупність питань про предмет дослідження, контекст формування проблеми.

Передумова - досягнутий рівень наукового знання, оформленого в певну теорію. Сукупність питань про предмет дослідження - сформульоване певною науковою мовою запитання, яке містить шукану частину й основну (неповне, невизначене знання), що постають засобом переходу від неповного, неточного знання до повнішого й точнішого.

Контекст формування проблеми - конкретно-наукові, методологічні й інші чинники, які зумовлюють вивчення проблеми. Контекст формування проблеми конкретизується в понятті "проблемна ситуація", що означає об'єктивний стан справ, який виник у конкретній науці на певному етапі її історичного розвитку. Ознаки проблемної ситуації: суперечність між наявним знанням у формі наукової теорії і новими фактами; між різними альтернативними (конкуруючими) гіпотезами та теоріями, коли виникає проблема вибору з-поміж них; між різними методологічними підходами в дослідженні об'єкта.

Розрізняють етапи: розгляд проблеми; пошук розв'язання проблеми; вирішення проблеми.

У процесі пошуку розв'язання певної проблеми визначають можливості її вирішення. Проблема вирішується тоді, коли є алгоритм її розв'язання в межах певної системи наукового знання, відповідно, невирішеною є проблема, якщо не існує алгоритму її розв'язання.

У сучасній науці визначають такі варіанти розв'язання проблеми: проблема вирішується методами тієї науки, в межах якої вона виникла; для розв'язання проблеми створюють новий метод (методології); визначається, що проблема принципово не вирішується.

Наукові проблеми поділяють на предметні й процедурні (методологічні). До предметних належать проблеми, які виникають на емпіричному або теоретичному рівнях наукового пізнання й пов'язані безпосередньо з предметом дослідження в конкретній науці. До процедурних або методологічних належать проблеми, пов'язані з логіко-філософською та науковою рефлексією над особливостями наукового пізнання та знання, наприклад, проблема виникнення складності в науці, проблема формування нового знання.

Одна з таких проблем - співвідношення наукових фактів і теорій у певній науці (емпіричного й теоретичного рівнів наукового пізнання). її формулюють у різних варіантах:

- теоретизувати, не оперуючи фактичними даними (створювати теорії, що не мають свого емпіричного базису);

- збирати факти і підлаштовувати їх до вже існуючої теорії;

- збирати факти і на їх підставі будувати нову теорію.

- сформулювати теоретичний концепт (ідею, принцип), на підставі якої осмислювати накопичені наукою факти (емпіричні дані) й створити концепцію про певний об'єкт дослідження.