Розділ XLIX На вправного ловця звір сам біжить

— Дуже цікаво, — сказав Ернан. — А як ти думаєш, Жакомо, ці люди не заперечуватимуть, якщо ми спустимося до них, щоб поглянути на злочинця?

— Гадаю, що ні, монсеньйоре.

— Тільки без мене! — Адель гидливо поморщила ніс. — Ненавиджу злочинців, вони такі противні!… Краще я піду купатися, поки ще не похолодало. Ви зі мною, віконте?

Сімон запитливо поглянув на Ернана. Той усміхнувся йому одними лише кутками губ і ствердно кивнув. Сімон зрозумів, що йому випало найприємніше з можливих завдань — відволікати увагу ґрафині.

— Так, Адель. Звичайно, я піду з вами.

— А може, скупаємося разом? — запитала вона, вже прямуючи разом з ним до невеликої хвіртки, що виходила до струмка.

Ґастон дивився їм услід, посміхаючись.

— Наш Сімон розгулявся, — прокоментував він. — Сподіваюсь, бодай одну добру справу він зробить… вірніше, не справу, а майбутнього ґрафа де Монтальбан. І в мене з’явиться ще один племінник — син чоловіка моєї сестри.

— Але ж ти цинік, друже, — похитав головою Ернан. Він зачекав, поки хвіртка за Сімоном та Аделею зачинилася, і звернувся до Рікарда, готовий у разі відмови миттю згребти його в оберемок і затиснути йому рота: — Ну то що, пане віконте, сходимо поглянемо на злочинця?

Рікард понуро кивнув:

— А чом би й не поглянути? Я ж також… От тільки випити б…

— Жакомо зараз все приготує, — заспокоїв його Ернан. — А поки ходімо, панове, поглянемо на злочинця.

За кілька хвилин по тому, як молоді люди звернули за ріг будинку, де знаходився вхід до підвалу, біля воріт огорожі з’явився чоловік років шістдесяти з оберемком хмизу в руках. Жакомо швидким кроком попрямував до нього.

— Злочинця вже привезли, господарю, — сказав він.

— Так, я бачив, — промовив лісник з сильним шампанським акцентом. — Даруй мені, друже, що не поспішив привітати сеньйорів. Мені не хотілося зустрічатися з лиходієм.

— Та нічого, нічого. Все гаразд, господарю.

Лісник важко зітхнув:

— Ох, не подобаються мені ці справи, вельми не до вподоби. Боюся, перепаде мені від пані, що я без її дозволу…

— Не переживай, господарю, пані ще подякує тобі. Адже папір у тебе є — то чого ж тобі боятися?

— Папір-то є, — пробурчав лісник. — Та що я з тим папірцем робитиму?