TextBook — Вам не зашкодив би келих вина, — зауважив Ернан. — Це у вас з похмілля.
На згадку про вино Рікард весь здригнувся і водночас мимоволі облизнув пересохлі губи.
— Я вчора добряче напився…
— Тим більше вам треба похмелитися, — наполягав Шатоф’єр. — Це має допомогти, адже подібне лікують подібним. У вас такий понурий, пригнічений вигляд… Вам просто необхідно випити!
Рікард видимо завагався.
— Власне, я б не відмовився від келиха вина, але…
— Але що?
— Випити можна і в замку. Я… я мушу повертатися.
— Прямо зараз?
— Ну… Ні, трохи пізніше. До ночі.
— Ага! — зі змовницьким виглядом закивав Ернан. — Зрозуміло! У вас побачення, так?
— Ну… Загалом, так… У певному сенсі…
— Але ж до настання ночі ще багацько часу. Якщо ми не баритимемося, то будемо в садибі десь на початку шостої, не пізніше. Там зробимо привал, перекусимо, вип’ємо, трохи відпочинемо, а до дев’ятої години повернемося в Кастель-Бланко… Не всі, звичайно, — він швидко поглянув на ґрафиню де Монтальбан. — Хто захоче, може скупатися й заночувати в лісниковім будинку. А я — так тому й бути! — поїду разом з вами. Це вас влаштовує, пане віконте?
— Я таки справді не проти напитися, — нерішуче промимрив Рікард. — Сьогодні в мене… в мене паскудний настрій.
— Ну, кузене! — підбадьорила його Адель. — Погоджуйтеся.
— Гаразд, — зітхнув Рікард. — Я згоден.
А в його голові блискавкою промайнула думка: якщо він добряче нап’ється і не зможе сісти на коня, щоб вчасно повернутися до замку, то…
Рікард пустив коня чвалом, наскільки це дозволяла йому лісиста місцевість. Четверо його супутників мчали слідом за ним, не відстаючи. Адель де Монтальбан справлялася зі своїм скакуном нітрохи не гірше за хлопців. Її слова про те, що у верховій їзді вона ні в чому не поступається чоловікам, виявилися не пустими хвастощами.
Приблизно в той же час, коли Філіп розбирався з Бланчиними підв’язками, п’ятеро наших молодих людей виїхали на вершину пагорба і побачили в двохстах кроках перед собою охайний двоповерховий будинок посеред великого двора, обгородженого високим частоколом. З протилежного боку садиби, біля самої огорожі, блакитною стрічкою звивався широкий струмок.
— Ого! — здивовано вигукнув Сімон. — А в лісника губа не з лопуцька — такий домисько собі збудував! У нього, мабуть, ціла зграя діточок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XLIX На вправного ловця звір сам біжить“ на сторінці 4. Приємного читання.