TextBook — Аж ніяк, — мляво заперечив Рікард. — Років двадцять тому, коли ще не був до кінця розбудований Кастель-Бланко, цей особняк послуговував за мисливську резиденцію Рікардові Наваррському, батькові ґрафа Біскайського. А лісник тут новий, у нього немає ні дружини, ні дітей. Сам він родом з Франції…
— Он як! — перебив його Ернан. — Отже, раніше Кастель-Бланко належав ґрафові Біскайському?
— Так. Вісім років тому король відібрав у Александра цей замок разом з мисливськими угіддями і подарував його Марґариті на її десятиріччя.
— Зрозуміло…
— І лісник живе один у такому великому будинку? — запитала ґрафиня де Монтальбан. — А як же лісові розбійники?
— Розбійницьких банд тут немає, — відповів Рікард. — Околиці замка надійно охороняються, а проте цю садибу регулярно грабують — правда, все місцеві селяни, і то по дрібницях, щоб не дуже злити Марґариту.
Ернан слухав його роз’яснення і дивувався, з якою ніжністю і з яким благоговійним трепетом Рікард промовляє ім’я жінки, яку сьогодні вночі збирається вбити.
„Хто б міг подумати, — скрушно думав він, — що можна вбивати не лише з ненависті, а й з любові! Воістину, шляхи Господні незбагненні… Втім, шляхи Сатани також…“
У припадку сентиментальності Ернанові дуже закортіло послати до дідька всі політичні міркування, негайно розшукати Марґариту, розповісти їй все, і нехай вона сама вирішує, як обійтися з Рікардом. Проте він швидко подолав свою хвилинну слабкість. Зрештою, Філіп його друг і государ, Філіпові інтереси — його інтереси, і служити йому — його щонайперший обов’язок…
Тим часом вони в’їхали в двір і наблизилися до стайні, біля розкритих воріт якої їх зустрічав Ернанів слуга Жакомо.
— Ті люди вже тут, монсеньйоре, — повідомив він, шанобливим поклоном вітаючи прибулих.
— Які люди? — здивовано запитала Адель.
— Так, Жакомо, що за люди? — Ернан крадькома підморгнув слузі, даючи йому наздогад, що дама не посвячена в їхні плани. — І де, до речі, господар садиби?
— Він саме пішов за хмизом, — сказав чисту правду Жакомо, а далі став імпровізувати, приправляючи правду вигадкою: — Тут неподалік спіймали злочинця, і з Санґоси прибули люди, щоб на місці допитати його.
Адель охнула:
— Злочинець? Боже мій!… Віконте, допоможіть мені. — Спершись на Сімонове плече, вона спішилася. — А де ці… ці люди?
— У підвалі, пані.
— Вони к-катують його? Але чому нічого не чутно…
— Його ще не допитували, пані. А коли почнуть катувати, криків ви все одно не почуєте. Під будинком не підвал, а справжній склеп. Свого часу Рікард Наваррський, наступник престолу, влаштував там справдешню катівню, де потай мордував схоплених ворогів і своїх слуг, запідозрених у зраді. Страшний був тип, батько нинішнього ґрафа Біскайського, маю вам сказати, пані. Справжній звір був він. Там, у тій камері, я такі інструменти бачив!…
Ґрафиня здригнулася і притислася до Сімона.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XLIX На вправного ловця звір сам біжить“ на сторінці 5. Приємного читання.