Розділ «ХLIII»

Ось куди заводили нашi пошуки. Ось хто був причетний до мисливського посвiдчення Замостяка. Ось вiд кого отримав його невiдомий, аби вклеїти власне фото, показати Нiнi Василiвнi i забрати Мажора, а потім iнсценувати зникнення Чумака на «Бермудах». Камiнський або Свiтлана.

— Послухай секунду, — менi довелося перервати потiк Сергієвих передчасних версiй. — Бери, де хочеш, портрет Гладкого. Депутата, того, що я тобi казав, вiд «Надiї країни». I бiгом! Сюди менi його. По скайпу, по електронцi — по чому хочеш! Але за десять хвилин його тупа мармиза має бути на моєму комп'ютерi! Давай.

Чекати довелося довгенько. Та я не сидiв марно. Телефон Романа чогось був поза зоною i я набрав Павла.

— Павле, кидайте ваше радiо, воно бiльше не потрiбне.

— Як так?! Ми вже стiльки…

— Слухай мене, — перебив я, тамуючи нетерплячку. — Прожогом в Інтернет, до отих усiх трекерiв, у яких ви наче риба у водi. Шукаєте передачу «Герої нашого часу» за десяте сiчня цього року. Канал НТI. Може, якимось чином знайдете, щоб «скачати». Може, iз сайту телеканалу якось її потягнете, не менi вас учити. Дуже нам треба подивитися. Вiд початку до кiнця. Причому разом iз титрами — хто режисер, оператор i так далi. Зрозумiли мене?

— Зрозумiв, — завiрив Павло. — Буде зроблено.

— Тiльки, Павлушо! — застерiг я. — На сам телеканал нi ногою! Не дай Бог. Щоб усi пошуки вашi залишалися таємницею. Щоб у жодної зарази не виникло пiдозри, що ми передачею цiкавимось.

А за годину намалювався Сергiй. I тодi я із завмиранням серця пiднiс ноутбук до очей Ганни Замостячки.

— О… це ж вiн… депутат Гладкий. Iз ним нас знiмали! Це ж вiн допомогти обiцяв!

Згадалось, як не хотiв я їхати на ту зустрiч. Ой, як не хотiв! Добре, що вони таки витягли мене. I тепер Гладкий для мене поєднувався з Камiнським. Он як. Чудовий тандем. Ось хто з когорти моїх дорогих замовничкiв плiв хитромудре павутиння, заганяючи слiдство у глушину «Бермуд» i водночас пропонуючи менi сфабрикувати хибну розв'язку. Можливо, вiн також був причетний до самого зникнення Андрiана Чумака.

Час наближався до обiду i, вiдчувши голод, я сховався у кабiнцi якогось ресторанчика i вiдкрив ноутбук. На сайтах НТI до цього бувати вже доводилося. Звiсно, я й не думав шукати передачу самотужки. Хотiлося переконатися в iншому. I я знаходив потрiбнi факти. Передачi Свiтлани Чикурди припинили виходити торiк у листопадi. У груднi передачу «Герої нашого часу», яка освiтлювала i розшук Андрiана Чумака, вже вела iнша людина. Отже, протистояння Свiтлани та Камiнського вже досягло апогею. А за три тижнi до виходу в ефiр матерiалу про Замостяка, вже вийшла перша передача Свiтлани, як тележурналiстки каналу «Мрiя-ТБ». Матерiал про Замостяка робився без її участi. Все.

Отже, все-таки Камiнський. Його команда. Хтось iз неї, якщо мислити логiчно, мав би тицьнути Нiнi Василiвнi пiд нiс липове мисливське посвiдчення.

Менi термiново був потрiбен якийсь вхiд до НТI. Але як мав я це зробити? Перша думка — через ту саму Свiтлану. Так, це було б надзвичайно зручно i легко. Тут вона орiєнтувалася наче риба у водi i знала всiх i все. Усю їхню «кухню», у тому числi й позалаштунковi речi. До того ж, «теплi» почуття її до колишнiх колег явно не мали б вистигнути, i на спiвпрацю я мiг розраховувати. От тiльки щось i далi не штовхало мене на таку спiвпрацю, з якою ця панi й сама вже давно набивалася. Чому? Чи не тому, що це була жiнка, готова при першiй-лiпшiй можливостi брати iнiцiативу у власнi руки? Якби так, то пiвбiди.

Звiсно, я мiг поставити їй жорсткi умови i брати iнформацiю, не пояснюючи, для чого усе це менi. Але тодi зменшиться ефективнiсть роботи. Та аналiзуючи мої запитання, вона багато про що здогадається сама, зрозумiє, до чого я хилю. А цього менi ой як не хотiлося! Рано чи пiзно мiг настати момент, коли її iнтереси пiдуть у розрiз з моїми i тодi навряд чи така жiнка спиниться перед тим, щоб використати усе, що знає.

Пообiдавши, я повернувся до Ганни Замостяк, хоч дуже не хотiлося. Втiм, було ще кiлька дрiбних запитань, якi спали на думку пiзнiше. I вже пiднiмаючись сходами на другий поверх, я зрозумiв недолугiсть своєї роботи, недосконалiсть методiв. Дверi до квартири були старi, дерев'янi i ще не дiйшовши до них, я почув, як усерединi хтось голосно говорить. Це була сама Замостячка. Телефонна розмова вiдбувалась на високих нотах. Моя рука так i не торкнулася дзвiнка.

— …а я не знаю, скiльки i чого там було! Давайте з'ясовувати. Ви думаєте, одна жiнка без чоловiка лишилася, то можна з нею по-всякому? Документи красти?!

Голос її перервався, бо хтось почав говорити на тому кiнцi, а тодi жiнка вiдповiла:

— Ну я ж вам кажу, компетентний чоловiк дивився, сказав, що не всi документи на мiсцi. Я ж вам говорю — детехтив, приватний, в агенцiї працює. А я що, записувала його прiзвище? Ну, звiсно, посвiдчення мав. Але я не пам'ятаю прiзвища. До чого тут його прiзвище? Я й сама бачу, що документи не всi. Було бiльше…

Тихенько вiдiйшовши вiд дверей, я рушив донизу. Ось вона, та сторона справи, про яку я не подумав одразу. Я вишукував чужi слiди, не замислюючись над тим, що залишаю власнi, iнодi достатньо чiткi. I якщо «контора» Камiнського дiйсно причетна до цих справ, то пiсля сьогоднiшнього конфлiкту з Замостячкою, цiлком можливо, хтось iз зацiкавлених людей завiтає до неї, щоб показати фото приватного детектива, моє фото. I тодi Камiнський розумiтиме, що я знаю про зникле мисливське посвiдчення Замостяка, отже, вийшов на Нiну Василiвну, а таким чином i розкрив трюк з Мажором.