TextBook Пiвгодини тяглися наче пiвдня. Думки мої зациклилися на цьому єдиному моментi, який навряд чи мiг спрацювати, i не пускали до голови нiчого iншого. Це кiнець. Безвихiдь. Сам я не зроблю нiчого.
Час «запускати машину». На душi ставало важче й важче.
Телефон озвався номером самого Прокопчука. Ну от, наче знак прискорити подiї.
— Ну, що там? — замiсть привiтання запитав слiдчий. — Як успiхи?
— Нiяк, пробачте, що через Андрiйовича. Самому незручно було.
— А чого ж незручно? — не зрозумiв той. — Домовилися ж про спiвпрацю. Вже й на брудершафт випили. Я так розумiю, ти Чумака майже знайшов i вiдсторонюєшся, щоб гонораром не дiлитися?
Менi ж було справдi не до жартiв.
— Гаразд, — припинив зловтiшатися майор. — Вона зняла грошi годину тому у вiнницькому вiддiленнi Трансiнвестбанку. Це ти хотiв знати?
— Що?! — тiльки й видихнув я. — Скiльки?
— Грошей? — не зрозумiв Прокопчук. — Усi, що були на картцi. Тридцять тисяч з хвостиком.
— Гривень?
— Звiсно.
Отже, Олена пiвгодини тому була жива, вiльно розпоряджалася собою, а також замислила щось термiнове, що потребувало грошей i чого не мав знати я. Он воно як. Хоча…
— А звiдки вiдомо, що саме вона? — запитав я. — Чому не хтось iнший з украденої у неї картки?
— А тому що, шановний, i кращим вiтчизняним детективам це належало б знати, бiля вiконця банкоматiв ведеться вiдеозйомка. I ми при потребi потiм бачимо фейси усiх, хто користується послугами. Якщо, звiсно, вони навмисне не затуляють обличчя. Вона не затуляла.
— Ви бачили на власнi очi?!
— А як же. Фрагмент он передi мною. Щойно отримав по електронцi вiд вiнницьких колег. Якщо допомагати, то допомагати гiдно.
— Ч-чорт…
— Що там, колего? — вочевидь Прокопчук був у прекрасному гуморi.
— Ч-чорт… А бiльше там нiчого не видно?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід на воді» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХXXVI“ на сторінці 4. Приємного читання.