Розділ «4»

— Не пам'ятаю, може, прослухав. А навіщо це тобі було? — здивувався Антон Павлович.

— Як навіщо? Бачите, згодилося. А взагалі, це все мама. Пам'ятаєте, я розповідала вам про мою схильність потрапляти в найдурніші ситуації. Мама боялася, що колись не зможу себе захистити, й відвела мене на рукопашний бій. Тому кілька прийомчиків і вам показати можу. З цим у мене все гаразд. А ось грати не вмію на жодному музичному інструменті. Спочатку мама хотіла, щоб я навчалася гри на скрипці, але вже після першого заняття, коли я поверталась додому, сусід Ігор умовив мене проїхати по крижаній гірці на шкіряному футлярі. Ми так захопилися катанням, що раз на сотий згадали: скрипочку ж не витягли й вона, бідолашна зламалася під вагою двох м’яких місць. Тому легких музичних інструментів на сімейній раді вирішили більше мені не купувати. Зупинилися на піаніно, але після того, як я двічі зачепила його кришку й вона впала викладачеві на довгі, ніжні пальці, мама заспокоїлася й більше мене ні на чому грати не примушувала.

А взагалі, я пропоную сказати, що граю на контрабасі. Не змусить же мене клієнт грати йому в години сієсти, тим паче, що це вочевидь зайвий пункт у списку вимог. У крайньому разі ще скажу, що на балалайці можу набринькати «Мурку».

— Валеріє, не вигадуй.

— А чого хвилюватися? Правила етикету підучу, марафет наведу, розговорити зможу й цілковиту флегму. Та що ми врешті-решт втрачаємо? Може, за якийсь час і підходяща кандидатура знайдеться.

Обговоривши ще купу нюансів, близько третьої ночі ми розійшлися.