Розділ без назви (27)

Ми зайшли в буду. Сулима закурив, ховаючи вогник цигарки в рукав. Він сказав, що після атентату ми також відійдемо до цієї буди, на місце збірки. Якщо­ нам доведеться розсіятися, то щоб кожен одра­зу вертався сюди.

— Ви не забули, що вам доручив Броз? — спитав він.

— Ні, — сказав я. — Кинджал і торбу ми прихопили.

— Де думаєте заховати обезголовлений труп?

— Там недалечко є стара занедбана студня[44].

— Не засипана? Ви перевірили?

— Так.

— Не забудьте забрати планшет і все, що буде в кишенях.

— Звісно.

— Нам пора вирушати, — сказав Місько. — Стодоля завжди приходить раніше.

— Встигнемо, — заспокоїв його Сулима і закурив ще одну цигарку. — Маємо цілу годину.

— Ще треба зайняти становища, — переступав з ноги на ногу Місько. — Я мушу вам їх показати.

— Хвилинна справа, — сказав Сулима.

— Легко сказати, — огризнувся Місько.

— За все відповідаю я.

Мені не сподобався цей зверхній тон Сулими. Відповідальність лежала на всіх нас. Сірко тут мав би щось вставити про Мазепу і Карла ХII, але він змовчав.

Сулима докурив, пучками пальців здушив недопалок і заховав під солому.

— Рушили!

Попереду йшов Місько, випереджаючи нас на кілька­надцять метрів. Хоч місяць нам не світив, але я добре бачив, як Місько час від часу лапав себе за праву кишеню, де лежав «вальтер». Замість місяця нам присвічували зірки, які вже побільшали, і я набачив Великого Воза, що стояв якраз над хутором Подорожчина дишлем до Багатківського лісу.

Хвилин за п’ятнадцять підійшли до крайнього господарства, де жила родина Рогальського. Терен був вигідний тим, що тут росли густі кущі свербивусу[45] і глоду — зручне місце для засідки.