Історія людства – це історія цивілізаційного розвитку. Проте перед тим як з'явилася періодизація історії людської цивілізації, існував поділ історії людства на певні епохи. У XIX ст. виникло вчення про суспільно-економічні формації, у світлі якого постали інші засади поділу історії людства, а у другій половині XX ст. з'явилася ідея "хвильового" історичного розвитку, за якою історія людства диференціювалася на певні суспільства, які приходили на зміну одне одному. У цей самий час остаточно склалася періодизація цивілізаційного розвитку людства. Крім цього, існують різні модифікації зазначених періодизацій, при цьому не завжди використовуються однакові підвалини періодизації.
Наприклад, О. Поляков до історичних епох, що відбивають стадії розвитку людства, відніс: первісність; локальні цивілізації; світову цивілізацію (89, с. 5]. Тобто тут поєднано два підходи – цивілізаційний та поділ історії на певні глобальні циклі. До того ж, світова цивілізація є ні що інше як сукупність локальних цивілізацій.
Ю. Яковець, виокремлюючи глобальні історичні цикли, невиправдано застосував для їх ідентифікації термін "цивілізація", перераховуючи такі з них, як неолітична, ранньокласова, антична, середньовічна, ранньоіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна [139, с. 23].
Більш виправданим можна вважати підхід Ю. Павленка, який при періодизації історії світової цивілізації визначив стадію первісного суспільства як доісторичну форму еволюції людства [62, с. 5].
Творчо підійшов до трактовки європоценричної концепції поділу історії людства на давнину, середньовіччя, новий та новітній час О. Неклесса. Він зазначав, що у своєму становленні людський універсум проходить крізь чергу усталених базових станів системи: історичних епох (при розгляді діахронного, часового аспекту) або цивілізацій (при синхронному, просторовому аналізу системи). Це епохи:
• протоісторія (аморфний стан);
• давній світ (процес інтеграції системи);
• великі імперії / інтеграції (гомеостаз домінантно-закритої системи);
• середньовічний світ (кризовий стан індивідуалізації, при якому система розпадається на спільноту "колективних суб'єктів");
• епоха нового часу (формування домінантно-відкритої системи);
• новий світ або порядок (існування суспільства у вигляді усталеної, але нерівноважної дисипативної структури) [122, с. 59].
За формаційним підходом, історія суспільства поділяється на первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну формації. В основу цієї періодизації було покладено домінуючий суспільно-економічний уклад. За винятком першої та останньої формацій, усі інші складалися з антагоністичних класів. За марксистсько-ленінскою теорією, яка виступала методологією в оцінці суспільних процесів, історія суспільного розвитку розглядалася як прогресивний розвиток, а наступна формація розцінювалася як більш досконала, ніж попередня. Характер суспільних процесів визначався економічним базисом, а надбудова, у тому числі й духовна сфера, вважалася похідною від нього. Схематично система суспільних відносин соціалістичного суспільства виглядає так (рис. 1.2).
Разом з тим, формаційний підхід не слід ототожнювати з періодизацією історії за К. Марксом, який у розвитку людства виокремлював три історичних епохи: передісторію, або епоху відчуження; епоху знищення приватної власності та епоху теоретичного гуманізму. Епоха відчуження складалася з архаїчного, первісноколективного, родового, первіснообщинного, азіатського, рабовласницького, феодального, абсолютистського та капіталістичного способів виробництва. Друга епоха, під час якої мало б відбутися знищення приватної власності, – це власне комунізм.
Рис. 1.2. Структура соціалістичного суспільства:
Д – держава як апарат управління; О – особистість у контексті її правообов'язків; С – суспільство, уявлене у територіальному, груповому, демографічному, етнонаціональному, соціальному, статгєвому та майновому зрізах
Перемога останнього, згідно з К. Марксом, означала становлення епохи гуманізму [71, с. 169]. На відміну від комунізму (царства усвідомленої необхідності), в епоху гуманізму (царства свободи) мав розпочатися справжній розвиток людських сил. Отже, К. Маркс за своїм розумінням ідеалу суспільного розвитку був не комуністом, а гуманістом, що переконливо довів С. Платонов [87].
Інша справа, що цей ідеал, безвідносно до долі соціалізму, є нездійсненним у принципі, з огляду на природу людини.
У другій половині XX ст. з'явилася ідея "хвильового" історичного розвитку людства Е. Тоффлера, за якою історія людства поділялася на якісно відмінні етапи, представлені аграрним, індустріальним та інформаційним (постіндустріальним) суспільствами [108]. Як базова підвалина періодизації суспільного розвитку тут виступає техніко- технологічна складова. Поза увагою автора залишилася епоха збиральництва та мисливства, оскільки вона належала до передісторії людства. Про місце цивілізаційного розвитку у контексті періодизації історичного розвитку дає уявлення таблиця 1.2.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Періодизація цивілізаційного розвитку та характеристика постіндустріальної цивілізації“ на сторінці 1. Приємного читання.
