Світова держава, Вселенська церква та "героїчна доба"

Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації

Якщо панівна меншість, внутрішній та зовнішній пролетаріат виступають рушіями цивілізаційних змін, то світова держава, Вселенська церква та "героїчна доба" – формою цих змін, які розкривають характер контактів між цивілізаціями.

Світові держави виникають опісля, а не до надламів цивілізацій, чиїм суспільствам вони надають політичної єдності. Вони являють собою бабине літо, за яким ховається прихід осені та недалека зима. Вони є породженням панівних меншин, які втратили творчу потугу. Це негативне тавро лежить на світових державах від самого початку. Вони знаменують собою тимчасове піднесення в процесі розпаду, який відбувається з послідовним чередуванням занепадів і відроджень. Впертість, з якою світові держави чіпляються за життя, – це затяте довголіття перестарілої людини, яка не хоче вмирати.

Громадяни світових держав вірять, що цим людським утворенням гарантовано безсмертя, хоча ця конкретна світова держава агонізує з точки зору спостерігача, віддаленого в часі чи просторі.

Віра в безсмертя світових держав живе ще довгі віки по тому, як вона мала б бути розвіяна очевидними фактами.

Одна з причин цього дивовижного явища полягає в силі враження, що його справляли засновники та великі правителі світових держав, і ця їх слава передавалася сприйнятливим наступним поколінням з такими перебільшеннями, що об'єктивна правда оберталася в запаморочливу легенду. Іншою причиною є велич самої державної споруди незалежно від геніальності, виявленої її найвидатнішими діячами. Таким чином, світові держави є світовими не з географічного чи історичного погляду. А це свідчить про те, що реальний стан речей у цих державах дуже різниться від зовнішнього блиску, що хотіли їх громадяни. Як засвідчує історичний досвід, цей магічний вплив величі світових держав ще довго продовжує жити у свідомості наступних поколінь.

Як довів А Дж. Тойнбі, світові держави слід розглядати не лише як останню стадію цивілізації, а й як пролог до дальшого розвитку, тобто вони стають у пригоді іншим: або своєму внутрішньому пролетаріатові, або зовнішньому пролетаріатові, або якійсь чужинській цивілізації-сучасниці занепалої. Для передачі змісту сказаного англійський історик використав термін "провідність" світових держав. Простежимо, у чому ця "провідність" проявляється.

Як вже зазначалося, світова держава починає розпадатися зсередини, причому розкол спостерігається у двох площинах: горизонтальній між класами-суперниками, і вертикальній – між державами, що воюють між собою.

У період замирення, якому поклала початок світова держава, пролетаріат має зростати, а панівна меншість – відмирати. За цих умов внутрішній пролетаріат утворює Вселенську церкву. А тим часом згасання войовничого духу підданців світової держави дає нагоду зовнішньому пролетаріатові вдертись у її межі й захопити владу над внутрішнім пролетаріатом, що в силу нових умов стає політично пасивним, зате виявляє неабияку активність у царині релігії.

А. Дж. Тойнбі показав й інший варіант розвитку подій, коли позбавлена життя світова держава, після летаргічного сну, який може продовжуватися кілька століть, знаходить нагоду вигнати прийшлу цивілізацію і поновити свою історію у фазі світової держави саме на тому етапі, на якому її було перервано (сирійська цивілізація зробила це майже через 1000 років після того, як її захопила еллінська повінь у вигляді Арабського халіфату). Іншим є приклад Мексики, де після революції 1821 р. настала революція 1910 р., в якій поховане, але лише приспане летаргією питоме суспільство раптом заворушилося, підвело голову й пробилося крізь пласт кастильської культури.

У свою чергу арабські країни скинули з себе турецьку політичну зверхність і нашарування іранської культури, які існували протягом чотирьох століть [105, с. 16, 19, 23, 29].

З цього приводу можна навести приклад з сучасної епохи – розвиток країн Східної Європи протягом 1940-1980-х років, що обрали шлях соціалістичного розвитку підтиском зовнішніх обставин. Революції кінця 1980-х – початку 1990-х років у цих країнах засвідчили потяг основної маси населення до втрачених цінностей та повернення до ринкової економіки та ліберальної демократії.

Висновок з усього цього випливає один: безсумнівним користувачем вигод від світової держави є внутрішній пролетаріат, вигоди зовнішнього пролетаріату є ілюзорними або виявляються минущими.

Тепер торкнемося питання про місце світової держави, яке вона посідає у системі міжцивілізаційної та внутрішньоцивілізаційної взаємодії. Як інституція вона здатна виникати знову як "привід" caмої себе. Приміром, Римська імперія греко-римського світу постала як Священна Римська імперія в дочірньому суспільстві західнохристиянського світу.

Виявившись нездатної зберегти власне існування, інституція світової держави водночас служить цілям вищих релігій внутрішніх пролетаріатів. Терпимість, яку володарі світових держав уважають за потрібну для власної підтримки, сприяє поширенню релігій вищого порядку. Але така терпимість не є загальнопоширеною чи абсолютною. Водночас ця терпимість у формі антимілітаризму стає вигідною для агресивних зовнішніх сил – варварів та сусідніх цивілізацій.

Світові держави стають посередником високої провідності не тільки географічної – між частинами, що раніше були окремими локальними державами, – а й соціальної – між різними соціальними класами.

При розгляді питання про роль у цивілізаційному розвитку людства Вселенської церкви слід мати на увазі, що А. Дж. Тойнбі був людиною релігійною.

Англійський вчений звертав увагу на те, що Вселенська церква має властивість виникати за часів лихоліття, яке настає після надламу цивілізації, і розвивається у політичній системі, народженій тим надламом світової держави. З огляду на це, природно було вбачати у церкві соціальну ракову пухлину, але А. Дж. Тойнбі вважав цей погляд за хибний, оскільки релігії намагаються радше посилити, ніж зруйнувати чуття соціального обов'язку в своїх шанувальників [105, с. 349].

Церква стає складником репродуктивної системи цивілізації, кожна з яких має в основі ту чи іншу світову церкву, через яку вона стала наступницею цивілізацій попереднього покоління. Церква, яка у "зачатковій" фазі черпала життєву снагу із старої цивілізації, а у "внутрішньоутробній" фазі прокладала шлях крізь бурі міжцарів'я, за нових умов починає сама давати життєву снагу наступній цивілізації, що зародилася у її лоні.

В Біблії церкви розглядаються головними дійовими особами, а тому історію цивілізацій можна трактувати, виходячи не з їхніх власних доль, а з їхнього впливу на історію релігії. Недарма злети й занепади цивілізацій порівнюються з обертами колеса, метою якого є просування вперед колесниці релігії. В цьому сенсі ступені релігійного процесу, представлені іменами Авраама, Мойсея, єврейських пророків і Христа, слід розглядати як продукти розпаду відповідно шумерського, єгипетського, вавилонського та еллінського суспільств.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світова держава, Вселенська церква та "героїчна доба"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Вступ

  • Цивіліографія – наука про цивілізації

  • Частина I. Взаємопов'язаність глобалізації та цивілізаційного розвитку людства

  • Структура та класифікація цивілізацій

  • Періодизація цивілізаційного розвитку та характеристика постіндустріальної цивілізації

  • Глава 2. Постіндустріальна глобалізація та її вплив на цивілізаційний розвиток людства

  • Характеристика сучасного етапу глобалізації

  • Цивілізаційна природа глобалізації

  • Частина II. Історичний процес у світлі теорій цивілізації

  • Основні положення теорії культурно-історичних типів М. Данилевського

  • Спадкоємність у розвитку культурно-історичних типів та їх різноманітність

  • Розряди культурної діяльності та закони руху культурно-історичних типів

  • Слов'янство як специфічний культурно-історичний тип та його соціально-політична місія

  • Оцінка та розвиток теорії культурно-історичних типів М. Данилевського науковими колами російського суспільства другої половини XIX ст.

  • Значення ідейно-теоретичної спадщини М. Данилевського для сучасної науки та практики

  • Глава 4. Західноєвропейські теорії цивілізації першої половини XX ст.

  • Цивілізація – занепадаюча фаза розвитку культури

  • Внесок О. Шпенглера у розвиток теорій цивілізації

  • Концепція "Осьового часу" К. Ясперса як методологія дослідження історичного процесу

  • Класифікація світової історії та народів за "осьовим часом"

  • Глава 5. Теорія цивілізації А. ДЖ. Тойнбі

  • Поле історичного дослідження А. Дж. Тойнбі та його масштаб

  • Витоки та еволюція теорії цивілізації А. Дж. Тойнбі

  • А. ДЖ. Тойнбі про генезис, Розвиток та взаємодію цивілізацій

  • Світова держава, Вселенська церква та "героїчна доба"
  • Класифікація цивілізацій та контакти між ними у просторі та часі

  • Значення теорії цивілізації А. ДЖ. Тойнбі для розуміння тенденцій історичного розвитку

  • Глава 6. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна

  • Погляд на історію людства з позиції соціологічного підходу

  • Соціокультурне явище як результат взаємодії соціальних суб'єктів

  • Ціннісний вимір культури

  • Соціокультурна динаміка та цивілізаційний розвиток людства

  • Концепція конвергенції П. Сорокіна та її значення для розуміння тенденцій цивілізаційного розвитку

  • Глава 7. Погляди на цивілізаційний розвиток людства основоположників євразійства та Л. Гумільова

  • Світогляд та світосприйняття євразійців

  • Основні положення теорії євразійців

  • Етнологічний вимір історичного розвитку

  • Етнологічна теорія Л. Гумільова та цивілізаційний розвиток людства

  • Частина III. Майбутнє людства в уявленнях сучасних цивіліографів

  • Ідея "хвильового" історичного розвитку Е. Тоффлера

  • Оцінка цивілізаційного розвитку людства крізь призму світсистемного підходу

  • Сутність та напрями світсистемної теорії

  • Глава 9. Прогнозування розвитку цивілізацій представниками західної школи конфліктології

  • Геополітичний вимір цивілізаційної взаємодії в уявленні З. Бжезінського

  • Підвалини конфліктогенного прогнозу міжцивілізаційної взаємодії С. Гантінгтона

  • Глава 10. Висвітлення тенденцій розвитку цивілізацій російськими та вітчизняними цивіліографами

  • Контури взаємодії цивілізацій у глобалізованому світі

  • Модель майбутнього цивілізаційного розвитку людства

  • Глава 11. Багатовимірна модель сучасного світового співтовариства в контексті системного світосприйняття

  • Характеристика типів моделі сучасного світового співтовариства

  • Образи майбутнього типів моделі сучасного світового співтовариства

  • Післямова

  • Словник основних термінів