• 9.1. Концепція "кінця історії" Ф. Фукуями та бачення ним перспектив цивілізаційного діалогу.
• 9.2. Геополітичний вимір цивілізаційної взаємодії в уявленні З. Бжезінського.
• 9.3. Підвалини конфліктогенного прогнозу міжцивілізаційної взаємодії С. Гантінгтона.
Завдання та питання
Література
У цій главі аналізуються концепції представників західної школи конфліктології, авторами яких є дослідники, що причетні до розробки та реалізації зовнішньополітичних ініціатив США. Наукові погляди Ф. Фукуями, 3. Бжезінського та С. Гантінгтона об'єднує ідея обґрунтування домінуючої ролі США у сучасному світі. їх розгляд дає уявлення про відносини між суспільствами, що належать до різних цивілізацій.
Концепція "кінця історії" Ф. Фукуями та бачення ним перспектив цивілізаційного діалогу
Фукуяма Френсіс: коротка біографічна довідка
Відомий американський політолог та соціолог народився 27 жовтня 1952 р. у м. Чікаго (США) у сім'ї вчених-суспільствознавців, етнічних японців, які цілком прийняли американський спосіб життя. Сам Френсіс не володіє японською мовою, хоча знає французьку та російську. У 1970 р. він закінчив Корнельський університет, у 1974 р. отримав ступінь бакалавра політичної філософії, а у 1977 р. – доктора політичних наук з теми зовнішньої політики СРСР на Близькому Сході. На початку своєї кар'єри займався не академічною наукою, а політичною аналітикою.
У 1970–1980, 1983–1989, 1995–1996 pp. – співробітник департаменту політичних наук у корпорації RAND – дослідницькому інституті з проблем безпеки, створеної Військово-повітряними силами США. З 1981 до 1982 pp. та з 1989 до 1990 рр. працював у відділі політичного планування державного департаменту США, де спочатку спеціалізувався на Близькому Сході, а потім на Європі. Під час праці у держдепартаменті доклав власних зусиль до справи об'єднання Німеччини та розпуску Організації Варшавського договору, входив до складу американської делегації на єгипетсько-ізраїльських переговорах з палестинської автономії. У 1996–2000 pp. Ф. Фукуяма – професор публічної політики в Університеті Джорджа Мейсона (Вашингтон), у 2000–2005 pp. – член президентської ради США з біоетики. Зараз є професором Школи поглиблених міжнародних досліджень при Університеті Джона Хопкінса, а також директором програми міжнародного розвитку SAIS та головою редакційної ради журналу "Американські інтереси".
Серед праць Ф. Фукуями, як ліберального теоретика, найбільше відомими є "Кінець історії?" (1989), "Кінець історії та остання людина" (1992), "Довіра: соціальні доброчинності та творення добробуту" (1995), "Великий розрив: людська природа та відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє: наслідки біотехнологічної революції" (2002), "Державне будівництво: управління та світовий порядок у XXI ст." (2004), "Америка на роздоріжжі: демократія влади та неоколоніальна спадщина" (2006).
У сучасній історіографії Ф. Фукуяма ідентифікується з концепцією "кінця історії", викладеної ним вперше в статті з аналогічною назвою, що отримала значний суспільний резонанс. Гучний успіх цієї невеликої за обсягом публікації Ф. Фукуями пояснюється двома обставинами. Перша пов'язана з визначенням процесу закінчення "холодної війни" як кінцевого пункту ідеологічної еволюції людства та універсалізацією західної ліберальної демократії, а друга – з визнанням первинності, фундаментальності ідеологічних цінностей по відношенню до матеріального світу, економічного розвитку. Проте ця концепція сприймається спрощено, як виключно пропаганда ідей лібералізму та західного способу життя як ідеального. З огляду на це доречно звернутися до основних тез, що містяться у зазначеній статті Ф. Фукуями.
По-перше, Ф. Фукуяма стверджував, що він не є прибічником матеріалістичного детермінізму, згідно з яким ліберальна економіка породжує відповідний тип ідеології та політики. На його думку, навпаки, коріння економічної поведінки знаходяться у площині свідомості та культури [114, с. 43-44]. У цьому сенсі він розглядав історичні альтернативи лібералізму – феодалізм та комунізм, а також фашизм як виклик цивілізованому світу. Перемога лібералізму у Європі була досягнута завдяки тріумфу ідеалів Великої французької революції, а в Азії – успішним здійсненням модернізації Японії, пізніше й Китаю. Що стосується соціалізму як альтернативи лібералізму, то він, на переконання Ф. Фукуями, ніколи по-справжньому не сприймався у сучасному світі. Економічний успіх країн Східної Європи він пояснював етикою накопичення, сімейною мораллю, релігійною спадкоємністю, в той час як ісламська культурно-релігійна традиція обмежувала певні форми економічної діяльності. Марксистсько- ленінська альтернатива лібералізму була остаточно похована реформами М. Горбачова, які призвели до розпаду СРСР.
По-друге, не залишалися поза увагою американського політолога й протиріччя західного суспільства, до яких він відносив націоналізм та інші форми расової, етичної та релігійної свідомості.
По-третє, в якості конфліктного поля сучасності ним розглядалися неоколоніальні країни. Ф. Фукуяма також не виключав конфліктів між країнами, що перебувають в історії, й тими, що перебувають поза її межами.
По-четверте, Ф. Фукуяма прогнозував, що після кінця історії місце боротьби ідеологій займуть економічні розрахунки, розв'язання технологічних проблем, стурбованість станом довкілля та пошук шляхів задоволення матеріальних потреб.
Все це дало підстави деяким філософам, зокрема А. Цофнасу, визначити Ф. Фукуяму як печального ліберала, оскільки його ідеї не містили ніяких життєздатних альтернатив [123, с. 106]. Саме на такій ноті й закінчується стаття "Кінець історії?": "визначаючи неминучість постісторичного світу, я відчуваю самі суперечливі почуття до цивілізації, створеної у Європі після 1945 р. з її північноатлантичною та азіатською гілками. Можливо, шо саме ця перспектива багатовікової нудьги примусить історіїо шукати ще один, новий старт" [114, с. 54]. Цим своїм психологічним настроєм Ф. Фукуяма нагадує нам К. Ясперса з його ідеєю другого осьового часу.
Як апологет лібералізму, Ф. Фукуяма є продовжувачем вчення одного з теоретиків цієї ідейної течії – англійського економіста Ф. фон Гайєка, який ще наприкінці 1930-х pp. визначив соціальний рух Радянського Союзу як рух на шляху до рабства [115]. На думку цьогодослідника, Європа непохитно відділяється від фундаментальних (ліберальних) ідей, на яких була побудована ця континентальна цивілізація, відмовившись від економічної свободи, без якої важко уявити свободу особисту та політичну. Демократія та соціалізм не мають між собою нічого спільного, крім одного слова: рівність. Але "...якщо демократія прагне рівності у свободі, то соціалізм – до рівності у рабстві та примусі" [115(10),с. 126].
У своїй наступній праці "Кінець історії та остання людина" Ф. Фукуяма, не виходячи за межі зазначеної проблематики, висловив і нові думки. Зокрема, він зазначив, що після поразки комунізму східноєвропейські країни залишаються такою ж загрозою для західної демократії, як і колишній Радянський Союз [ 143, с. 36]. Тут малися на увазі спалахи кривавих конфліктів, що супроводжували процес націобудівництва у нових країнах. Але що думку не поділяють країни-фундатори ЄС, давши згоду на розширення Євросоюзу у 2004 та 2007 pp. за рахунок десяти країн Східної Європи. Посилаючись на статистику, що свідчила про зростання кількості демократичних урядів у світі з трьох у 1790 р. до шістдесяти одного у 1990 р., автор зробив висновок про завершення ідеологічної еволюції людства та утвердження демократії західного зразка, що підтверджується рухом історії, який визначається двома силами: "логікою сучасного наукового знання" та "боротьбою за визнання" [143, с. 204]. Зауважимо, що до такого висновку Ф. Фукуяма прийшов, не замислюючись над тим, що західна демократія має певні просторові та соціокультурні обмеження й не поширюється на увесь світ. А це можна пояснити не тільки його європоцентричною позицією, але й вадами самого наукового методу, за яким цивілізаційний розвиток людства, в уявленні Ф. Фукуями, розгортається у двох площинах – ідеологічній та політичній, а духовно-ціннісні орієнтири взагалі не розглядаються ним як об'єкт дослідження.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9. Прогнозування розвитку цивілізацій представниками західної школи конфліктології“ на сторінці 1. Приємного читання.
